Хвороби – невіддільна частина життя людини. Вони були, є і будуть, тому мешканцям Чернігова краще знати історію основних хвороб, які були в місті. Однією з них є холера. Більше на ichernihivets.com.
Перша епідемія холери в Чернігові
Холера є гострою діарейною інфекцією, що передається через контакт із рідиною чи їжею, зараженою холерною бактерією. Вона відома як “хвороба XIX століття” тому, що на початку XIX століття холера набула епідемічного характеру і протягом століття неодноразово “навідувалась” до людей.
Перша епідемія холери в українських землях почалась у 1830 році та тривала до 1831 року. За цей час холера поширилась на багато українських міст, і Чернігів не був винятком.
Перший задокументований випадок смерті від холери в Чернігові, датований 16 січнем 1831 року. На той момент чернігівці взагалі не знали, чим є холера і як з нею боротись. Вона тривала до жовтня того ж року, і за цей час забрала життя багатьох чернігівців. Як мінімум, сімдесяти п’яти людей, чиї смерті зафіксовані документально. Сімнадцять з них були цивільними, а решта – військовими. Скоріш за все, хтось з них повернувся з російсько-турецької війни, де і міг заразитись. Річ у тім, що солдати Російської імперії не завжди могли підтримувати належні санітарні умови. Тому вони часто хворіли на холеру, чуму та тиф. Санітарна ситуація в армії була настільки поганою, що ці хвороби “забирали” більше солдат, чим вороги на полі бою.
Лікування хворого на холеру. На фото – актори творчого об’єднання “Ніч в університеті”
У 1831 році в Чернігові на холеру хворіли здебільшого дорослі: люди віком від сімнадцяти до сімдесяти двох років. Найбільша смертність від холери спостерігалась у молодих чоловіків, віком від двадцяти до сорока років. Їх ховали на спеціальному кладовищі, щоб запобігти поширенню епідемії. Це було одним зі способів боротьби з холерою у Чернігові. Тоді як іншими були:
- введення карантину;
- заборона виїзду з міста;
- підтримка чистоти;
- провітрювання жилого простору;
- молитва
На заражених територіях міста вводили карантини, у них ізольовували людей, що можуть бути хворі на холеру. Іншим мешканцям Чернігова забороняли виїжджати з міста, щоб вони не поширювали епідемію далі. Так само обмежувався в’їзд у місто. А здоровим чернігівцям рекомендували підтримувати чистоту в домі, провітрювати його, а також молитись.
Ці методи витікали з тогочасного уявлення про холеру. Чернігівські лікарі вважали, що вона передається повітрям, водою, через речі, з якими контактував хворий, і безпосередньо від людини до людини. Звичайний люд, своєю чергою, схильний був вважати холеру Божою карою.
14 жовтня 1831 року зафіксовано останній випадок смерті від холери в Чернігові. Невдовзі епідемія холери припинилась. Чернігівці могли видихнути, і краще дослідити нову для них хворобу.
Друга епідемія холери в Чернігові
Епідемія 1830-1831 років завдала сильного удару по Російській імперії, тому влада розробила інструкцію під назвою “Про засоби запобігання холері”. Її надали міським губернаторам, зокрема чернігівському. Він отримав її 19 липня 1847 року і з того часу інструкцією керувались при підтримці належного санітарного стану Чернігова. Згідно з нею, місцева влада має постійно перевіряти:
- якість харчів, що продають на ринку;
- наявність придатної питної води;
- як міщани підтримують чистоту жител
У 1852 році в Російській імперії заснували комітети “громадського здоров’я”, що мали стежити за епідемічною ситуацією в місті й повідомляти про неї владу. Попри ці заходи, у 1853 році холера повернулась до Чернігова.
Згідно зі записами метричної книги Катерино-Покровської церкви, з червня по жовтень 1853 року від холери померло десять жінок і три чоловіки. Після жовтня 1853 року холера в Чернігові стихла, смертей від неї не було до 1855 року. Тоді вона знову повернулась і забрала життя ще трьох жінок, шести чоловіків і трьох дітей з Чернігова. Цього разу епідемія була слабше, чим у 1831 році. До того ж чернігівці вже мали досвід боротьби з нею. Єдине, що не дозволяло боротись з холерою краще, так це гроші. Тоді були проблеми з фінансуванням протиепідемічних заходів у місті.
Омивання померлого від холери. На фото – актори творчого об’єднання “Ніч в університеті”
Третя епідемія холери в Чернігові
Наступна епідемія холери в Чернігові почалась у 1872 році та тривала до 1873 року. Записи про смерть чернігівців у 1872 році містяться у метричній книзі Казанської церкви. І хоч задокументовано лише чотири випадки, у Чернігові створили дев’ять дільниць для боротьби з епідемією. Ними керували лікарі-попечителі, кожному з яких допомагало п’ять добровольців. Добровольці щодня відвідували будинки в закріпленій за ними частині Чернігова. Вони цікавились самопочуттям чернігівців, стежили за чистотою та підтримували її. Про все це добровольці доповідали лікарям-попечителям.
У випадку виявлення хворого на холеру, його ізолювали у спеціальному приміщенні або в інфекційному відділенні земської лікарні. Туди хворих привозили на кінних повозках, що були основним видом транспорту в Чернігові до початку XX століття. З одного боку, візники були зобов’язані перевозити хворих. З іншого, їм за це ще й доплачували, адже вони ризикували своїм життям.
Станом на початок 1870-х років чернігівці ще не знали, як правильно лікувати холеру: Роберт Кох відкриє холерний вібріон лише в 1882 році. Тому чернігівці пробували різні ліки, які продавались у місцевих аптеках. Власників аптек, своєю чергою, зобов’язали знижувати ціни на період холерних епідемій. Наприклад, чернігівський аптекар, на прізвище Задервальд, здешевив ціни на 20% у 1872-1873 роки. Незаможні чернігівці могли отримати ліки безплатно, продемонструвавши рецепт, виписаний на бланку управи.
Під час цієї епідемії будинки хворих на холеру почали ретельно дезінфіковувати. У ньому здирали та спалювали верхній шар підлоги, оббризкували приміщення розчином хлорного вапна. Вікна, двері й димохід щільно закривали на кілька днів і наповнювали будинок хлорним газом. Особисті речі хворого спалювали.
Медсестра обробляє тіло. На фото – актори творчого об’єднання “Ніч в університеті”
Четверта епідемія холери в Чернігові
У серпні 1892 року євреї-торговці з Києва перенесли холеру до Чернігівської губернії. 21 вересня 1892 року холера проявилась у Чернігові: захворіли три євреї, які мешкали біля Десни. Їх госпіталізували, однак вони невдовзі померли в холерних бараках. Через це “сарафанним радіо” поширився міф, що ті, хто потраплять у холерні бараки, швидко помруть. Тому чернігівці почали уникати госпіталізації. Вони приховували факт захворювання на холеру, що погіршувало ситуацію в місті. Через це місцевій владі довелось звернутись за допомогою до духовенства. Священники мали посприяти тому, щоб чернігівці звертались за медичною допомогою у випадку хвороби. До того ж представників духівництва зобов’язали повідомляти “наверх” про випадки захворювання на холеру, що їм відомі.
Наприкінці XIX століття чернігівці вже виробили робочі методи проти поширення холери. Згідно з ними, здорові чернігівці мали обмежити контакти з хворими, а також померлими. При похованні заборонялось цілувати, відспівувати, проводжати небіжчика до кладовища та влаштовувати йому поминки. Після того, як небіжчика виносили з дому, у ньому проводили дезінфекцію. Завдяки цьому холера не набувала масштабних розмірів. У 1892 році від холери в Чернігові померло, як мінімум, чотирнадцять людей. А в наступному році – лише двоє.
