26 Листопада 2022

Російсько-українська війна: як Чернігівщина тримала удар та звільнилася від окупантів

Related

Сфера використання та підбір пакувальних стрічок

У більшості випадків, коли людина подарує іншим, вона упаковує...

Чернігівці стали частіше хворіти: у чому причина та що з цим робити?

За оцінкою експертів, сьогоднішній спалах  хвороб стався через війну....

Як правильно вибрати айфон 11

Айфон – це сучасний смартфон, який конкурує з багатьма...

Навіщо бізнесмену власний сайт і де його замовити у Чернігові?

У 2022 р. важко уявити життя поза цифровою реальністю,...

Share

24 лютого 2022 року назавжди увійде в історію як початок кривавої російсько-української війни. Багато хто каже, що насправді ця війна розпочалася ще в 2014 році захватом Криму, а те що сталося 24 лютого, краще назвати повномасштабним вторгненням. Україна виявилися не повністю готовою до такого повороту подій – загарбники захопили 20% території країни. Однією з перших взяла на себе удар Чернігівщина. Більше детально про цей непростий період у нашому матеріалі на сайті ichernihivets.com.

Як почався російський наступ

Російський наступ почався з атаки на прикордонний загін «Дніпровське». Це на заході Чернігівщини, на рубежі з Білоруссю. Сюди за декілька днів до вторгнення рашистів, перекинули додаткові загони прикордонників. О 4:15 ранку на намети прикордонників ворожі дрони скинули декілька бомб. Тоді постраждало одразу семеро бійців.

Кордон між Україною та Білоруссю в цьому місці проходить по Дніпру. Лівий берег – це Україна, правий – Білорусь. Між ними знаходиться автомобільний міст. На північ від прикордонного загону розміщена залізнична переправа. Ширина річки в цьому місці – 300 м, понтонну переправу наводити складно, тому окупанти могли розраховувати лише на мости. Прикордонники підірвали міст через Дніпро – відповідно скористатися ним рашисти вже не могли.

Але, на жаль, у росіян були інші шляхи для того, щоб зайти на Чернігівщину. Близько опів на п’яту ранку 24 лютого Росія почала масований артилерійський обстріл майже всього кордону між Росією і Україною і Білоруссю і Україною.

О шостій ранку колони окупантів зайшли через пункти пропуску Грем’яч, Миколаївка, Сеньківка, Деревини та Ільмівка. Скільки конкретно зайшло російської техніки, порахувати було просто неможливо. Деякий час прикордонники ще спостерігали за ворожими танками, БМП та «градами» через веб-камери.

Більшість населення не очікувала, що в 21 столітті в центрі Європи може бути розгорнута повномасштабна військова агресія. Не вірили і військові, проте готувалися. Цивільні не вірили і не готувалися. Багато сімей готувалися не до протидії військової агресії, а до народження дітей.

Окупанти захоплювали села, і з них обстрілювали Чернігів. Близько 10 разів рашисти намагалися захопити саме місто. Чернігів опинився в оперативному оточенні. Ворог взяв під свій контроль дорогу на Київ, дійшов до міста з трьох сторін – півночі, заходу і сходу. Снаряди росіян долітали до будь-якої точки Чернігова.

Одна з історій захисту Чернігова пов’язана з Новоселівкою. Як кажуть самі військові, Новоселівка – це ворота в обласний центр. Тому втримати населений пункт треба було за будь-яку ціну. Захисники зайняли позиції перед селом. Їх рівняли з землею ворожа авіація та артилерія, а заразом били і по цивільних жителях. Сьогодні тут неможливо знайти будинок, який не зачепила війна. Саме завдяки мужності захисників таких сіл втримався Чернігів. Місто відтягнуло на себе значні сили ворога. Якби Чернігів пав, втримати Київ було б набагато важче.

Чернігів сильно постраждав. Під ворожий обстріл потрапило не тільки передмістя – розлютовані загарбники вщент знищили готель «Україна». Це середмістя Чернігова. Рвонуло тут пізно ввечері, 11 березня. Одним зі свідків став поліцейський Сергій Чуприна. Того вечора він разом з колегами чергував на блокпосту поруч з готелем. Він каже, що після вибуху цегла і шматки готелю летіли всюдибіч. У сусідніх будівлях повилітали шибки. В той раз обійшлося без жертв. Проте сам Сергій та декілька його колег отримали легкі поранення. Протягом місяця вибухи були в різних частинах міста – росіяни скидали фугасні бомби на приватні будинки, школи та лікарні. 

Затримання льотчика-вбивці Красноярцева

5 березня на околицях міста збили ворожий літак Су-34. Він впав просто посеред житлового кварталу. Знайшли обох пілотів. Одного застрелили при приземленні, так как як він відстрілювався з автомата. За іншим льотчиком погнались місцеві. Одного чоловіка росіянин застрелив і сховався. 

Наші бійці запропонували рашисту здатися, і той прийняв правильне для себе рішення. Затриманим виявився Олександр Красноярцев з Челябінської області Росії. Пізніше він розповів, що його цілями насправді були місця скупчення українських військових. Але бомби падали не по військових, а по цивільних, не по техніці, а по житлових кварталах.

Красноярцев «засвітився» на фото разом з Путіним. 4 роки цей льотчик провів в Сирії на черговій «спецоперації». На Близькому Сході Красноярцев зробив біля 200 бойових вильотів. І жодного разу його навіть не спробували збити. В Україні літак майора Красноярцева «приземлили» вже після третього бойового вильоту.

За даними ООН, які збиралися зі супутника, з 17 000 об’єктів інфраструктури була знищена майже 1000, тобто кожен сімнадцятий об’єкт у місті. Значною мірою були пошкоджені і зруйновані об’єкти і у області. За даними голови ОВА, рашисти зруйнували 3500 об’єктів у регіоні, серед них більше ніж двох десятків знищених мостів. Частину мостів зруйнували окупанти, як наприклад на трасі Чернігів – Київ. На нього скинули шість важких авіаційних бомб. Деякі – українські захисники, щоб не пустити загарбників вглиб країни. Не зважаючи на це, росіянам вдалося захопити дві третини території області.

Як росіяни зробили концтабір у селі Ягідне

На початку березня росіяни зайшли в село Ягідне. Місцевих зібрали та загнали до підвалу місцевого навчального закладу. Люди знаходились тут без тепла й води, світла. В туалет ходили на відра. Усього в підвалі тримали близько 350 людей. Люди сиділи дуже тісно один до одного. Найменшому бранцю було 1,5 місяці, а найстаршому – 90 років. У цей час в домівках жили буряти, а в шкільних класах зайди організували штаб. 

Окупанти казали, що посадили людей до підвалу, щоб захистити від українських військових, які обстрілюють село. Тобто людей тримали в якості живого щита. Загарбники діяли і діють як казав Путін: «Ми стоятимемо позаду цивільних, старих, жінок та дітей і нехай українські військові тільки спробують стріляти».

Людей зрідка випускали на вулицю приготували собі їжу. Іноді – в туалет. І те, і інше потрібно було робити якомога швидше. Люди писали на стіні списки тих, кого вбили російські окупанти, а також тих, хто задихнувся в підвалі, або помер від хвороб.

Наприкінці березня жителі почули, як росіяни заводять свою техніку та щось кричать один до одного. Так тривало до 2 годин, а потім все раптово затихло. Як виявилося пізніше, противника змусили відступити українські військові.

Одне за одним захисники зачищали села та міста. Там їх зустрічали місцеві, що більше місяця провели в окупації. Окупанти тікали не с порожніми руками – вони брали з собою кросівки, ноутбуки, смартфони, пральні машини, холодильники.

Після відступу росіян Україна почала відновлювати контроль за кордоном. 4 квітня був піднятий прапор у розташуванні загону «Дніпровське». Остаточно під контроль кордон взяли 10 квітня. Україна отримала локальну перемогу у війні, тому багатьом здавалося, що небезпека вже позаду. Але насправді це не так. По собі рашисти лишили багато бомб і снарядів. Все це розкидане по житлових кварталах, полях та лісах області. На розмінування треба щонайменше декілька років. Будьте обережні, перебуваючи на природі!

Як вдалося втримати Чернігів: розповідає Леонід Хода

Як вдалося втримати Чернігів, розповів герой України, командир першої окремої танкової Сіверської бригади, Леонід Хода. За його словами, втримати місто стало можливим лише завдяки тотальному об’єднанню всіх – армії, поліції, прикордонників, населення, починаючи від «піонерів» і закінчуючи «пенсіонерами». Наші хлопці зустрічали ворога і на місці виконували його «демілітаризацію». 

Досягнення бригади Леоніда – це 10 літаків, танків, БМП, артилерії – декілька сотень. Багато техніки було забрано у якості трофеїв. Більшість трофейних рашистських танків і БМП були в дуже доброму стані, тільки знятими зі зберігання. 

На думку Леоніда Ходи, певну небезпеку представляють навіть старі радянські танки Т-62. 115-мм нарізна гармата і броня в умілих руках перетворюється на доволі грізну зброю. Це, скажімо так, відрізняється від думки багатьох експертів, які просто насміхаються над застарілістю зброї рашистів.

Командир вважає, що такі танки будуть використовувати для «гарматного м’яса» з Л/ДНР. За ними поїдуть росіяни на більш нових Т-72 та Т-80. 

На думку командира, зірку героя України під час війни треба давати солдатам, а офіцерів нагороджувати вже після війни. Така точка зору – це і є ознака героя і справжньої людини у всіх сенсах цього слова.

Українсько-російська війна не є тільки наслідком хворобливих бажань та прагнень маніяка-убивці, повелителя бункера, діда війни Путіна. Це давня історія, яка почалася підписанням Богданом Хмельницьким Переяславських угод. 

Зараз Чернігів вдалося відстояти. Але попереду – звільнення Херсону, Донецька, Луганська та Криму. Віримо в перемогу та ЗСУ!

.,.,.,.