13 Серпня 2022

Свиридова могила, історія дітовбивці, татарська чаклунка та циганські легенди Чернігівщини

Related

Проєкт “Єдині” в Чернігові: в місті скоро запрацює україномовний розмовний  клуб

Нещодавно Чернігів  став черговим  місто, яке приєдналося  до проєкту...

Михайло Птуха: видатний вчений з Остеру, що свято вірив у силу статистики

Чернігівська земля багата не тільки простими народними талантами, а...

Левко Ревуцький: видатний композитор з Чернігівщини

Чернігівська земля дуже багата на таланти. Є серед них...

Share

Чернігівський землі не одна сотня років. Люди, які жили тут запам’ятовували легенди своїх предків – містичні історії про нечисть, прокляті могили та відьом передавалися із уст в уста. Деякі з цих легенд мали релігійний характер. Наприклад, повідомляє сайт ichernihivets.com, легенда про Свиридову могилу має прозору мораль: не можна працювати на Великдень, а потрібно в цей день славити Бога та святити паски в церкві.

Свиридова могила

Але давайте про все по порядку. Це сталося в XIX столітті на Борзнянщині, в селі Красилівка. Жив тут один чоловік на ім’я Свирид. Завзятий до роботи, але безбожник. Одного разу він надумав виорати поле якраз на Великдень, а заодно і випробувати свою долю. Перевірю, чи справді це великий день. Скільки ж я виорю поля сьогодні? Так собі думав Свирид, коли разом з наймитами запряг волів на вирушив на поле.

Односельці вже посвятили паски і йдуть додому, а Свирид все працює. І тут раптом під землею щось загуркотіло, наче грім. Свирид разом зі своїми волами провалився крізь землю.

З часом на цьому місці виріс курган, який прозвали Свиридовою могилою. Кажуть, що якщо піти на цю могилу і прикласти вухо до землі, можна почути, як хтось далеко поганяє волів: «Гей-гей».

Погане поле: історія дітовбивці

Наступна наша історія відбулася в селі Плоске Ніжинського району. Тут є поле, яке місцеві називають «Поганим». Під час війни Петра Першого з Карлом XII тут стояли шведи. Їх командир був дуже ласим до жіночої вроди і навіть не цурався вчиняти сексуальне насильство по відношенню до вродливих місцевих жительок.

В цьому селі жила красуня Катря. Одного разу вона разом зі своєю подругою пішла в поле. Там їх перестріли шведські солдати. Зрадівши такій здобичі, вони відвели бранок до командира у шатро. 

Шведи від душі натішилися з дівчатами та через декілька днів відпустили.

Повернулися дівчата додому і навіть очей бояться здійняти догори – все село над ними насміхається. Далі сталося ще гірше – Катря народила дитину від одного з ґвалтівників. Вбити не змогла – бо це великий гріх.

Мирон, Катрин батько, дізнавшись що дочка лишила дитину, вивіз їх обох вночі в поле і почав копати могилу. Кинув двох найрідніших людей в яму та почав засипати. Засипає землю, а засипати не може – Катря все рівно зверху стоїть. Тоді забив батько у яму кілок та й закопав дочку з онуком живцем. Дівчина плакала, кричала, дивилася на батька, притискаючи до себе дитину – нічого не допомогло. 

Чорний від люті й горя, прийшов Мирон в село. Пішов він до священика – розповісти про те, що накоїв. А той і каже: «Вчинив ти дуже великий гріх. Доки не спокутуєш його, не смієш заходити до церкви. А спокутуєш гріх ти тільки в одному випадку. Коли на Великдень люди будуть іти зі всенощної, ти піди на те місце, де дочку закопав, і скажи: «Христос воскрес». Якщо Катря відповість тобі «Воістину воскрес», значить, гріх свій ти спокутував».

Після цього Мирон прожив на білому світі не довго. Спочатку втратив глузд, а потім і вмер. У цьому селі і досі розповідають, що коли Мирон вмер, надворі піднявся великий вітер, який викинув тіло з домовини і поніс у невідомому напрямку. Коли вітер вщух, люди подивилися в домовину і побачили там мотузку і кілок – знаряддя вбивства, які використовував Мирон.

Минуло кілька днів, а жінка Мирона все бідкається, що не змогла по християнськи поховати свого чоловіка. Родичі пішли на пошуки тіла покійного, щоб поховати його за сталим православним звичаєм. Тіло лежало за кілька кілометрів від дому. Труп був чорний, більше схожий на вампіра. 

Принесли Мирона в село та почали ховати. А він як закричить: «Прости мене доню, прости Катрусю». Ледве змогли землею засипати.

Відтоді в ніч вбивства Мироном Катрі та свого внука в окрузі здіймається велика буря, а над полем чутно стогін і плач. Саме тому місце вважається проклятим, і прозвали його «Поганим полем».

«Чорна» могила і татарська чаклунка

В Чернігові є одне знане всіма місце – це «чорна» могила. Кажуть, що в цьому кургані похований засновник міста – князь Чорний. На жаль, таке припущення – не більше ніж замануха для туристів. Вчені виявили, що курган був насипаний в X столітті, а Чернігів заснований в VII. Тому засновник міста фізично не може бути похований в цій могилі. Звичайно, якщо відкинути містичну версію про те, що він якимось чином зміг прожити 300 років.

З «Чорною» могилою пов’язана ще одна легенда. Як ви вже напевно здогадалися, з першим князем Чернігова вона не має нічого спільного. 

Колись у давнину, вдерлися до міста татари. Загарбники відзначалися надзвичайною жорстокістю – вбивали чоловіків, ґвалтували жінок, не жаліли навіть маленьких дітей. Особливо жорстокою була ханша – вона топтала дітей своїм велетенським чорним конем.

Ханша крім цього, володіла таємними магічними знаннями. Коли «чаша терпіння» була переповнена, назустріч загарбниці вийшов сам єпископ. Владика здійняв хрест – і в той же момент ханша зі своїм конем провалилася крізь землю.

Татари після загибелі своєї ватажки почали вбивати і грабувати ще інтенсивніше, ніж до цього. Татари, коли відходили з міста, насипали над місцем загибелі ханші високий курган. Місцеві прозвали його «чорна», тобто нечиста могила.

У XIX столітті курган розкопали, але решток чаклунки не знайшли. Люди знайшли пояснення: ханша під землю пішла, її не дістати без хреста.

Циганські легенди Чернігівщини

Частиною чернігівських легенд давно стали циганські міфи, легенди і розповіді. Вважається, що цигани є вихідцями з Індії. Багато століть вони кочують між країнами, справляючи враження своїми тужливими піснями, веселими танцями і, звичайно, ворожіннями.

Цікаво, що чоловіки-роми не мають ніякого відношення до магії і яснобачення. «Паранормальні» здібності передаються тільки по материнській лінії. 

Вважають, що цигани можуть використовувати свої здібності тільки на добро. Циганки передбачають майбутнє, зцілюють, але не можуть наводити порчі та сухоти. Подібні дії обов’язково відіб’ються не тільки на дітях, а й на онуках горе-ворожки. Цілком імовірно, що корені подібного вірування слід шукати в індійському минулому циган. 

Циганських провидиць та ворожок називають шувані. Це особлива каста ромського суспільства. До шувані звертаються з порадою, просять вилікувати хворого або передбачити майбутнє. 

За переказами, колись, у сиву давнину у Чернігові, в районі Кордівки стояло чимало циганських таборів. Роми ходили по селах і заробляли гроші ворожінням. Одного разу шувані зайшла до сільської хати попросити хліба для себе та своїх дітей. І натрапила на велике горе – в цій хаті лежала дитина, що була при смерті. Батьки зверталися до багатьох лікарів, але ті тільки руками розводили – за їх словами, їхньому хлопчику жити лишалося недовго.

Циганка тільки подивилася на дитину і сказала: «Я можу його зцілити. Довіртеся мені. За допомогу я з вас нічого не візьму».

Мати вирішила вхопитися хоч за якийсь, бодай примарний шанс, щоб врятувати свою дитину. Циганка зробила свою роботу вдало – хлопець видужав. Батьки хотіли дати цілительці багато грошей, але вона взяла за свої послуги тільки продуктами для власних дітей. Так прийнято у всіх справжніх цілителів і магів – не встановлювати таксу за свої послуги. Хто скільки зможе, той стільки і дасть. Фінансові можливості у кожного різні.

До речі є у циган власні вірування про вампірів – їх називають «мулло». Але це вже інша історія, цілком гідна окремої статті.

.