Олександр Довженко став режисером кіно не відразу. Спочатку він був художником, працював в одній з радянських пропагандистських газет карикатуристом. Намагаючись іти в ногу з часом, він всією душею тягнувся до всього нового і прогресивного. Довженко, повідомляє сайт ichernihivets, почав обертатися в кіношних колах, і з часом переїхав до Одеси працювати на місцевій кінофабриці.
Перші кроки Довженко в кінематографі
В Одесі Довженко приніс головному редактору кінофабрики Юрію Яновському сценарій фільму для дітей «Вася-реформатор». Режисер цього фільму Фауст Лопатінський раптово закинув роботу, тому директор кінофабрики запропонував Олександру Петровичу дозняти фільм.
Через деякий час Довженко написав сценарій сам для себе, по натхненню. Це був фільм з робочою назвою «Парикмахер Жан Ковбасюк» (в прокат вийшов з назвою «Ягідка кохання»). Фільм задумувався як ексцентрична комедія з однієї частини. В подібних комедіях знімався в ті роки популярний французький комік Макс Ліндер. Під час зйомок Олександр Петрович познайомився з оператором Данилом Демуцьким. Цей тандем двох професіоналів існував багато років і подарував глядачам багато цікавих кіношедеврів.
В 1927 році в прокат вийшов фільм «Сумка дипкур’єра». В цьому фільмі Довженко був уже не тільки режисером, а й актором. Він взяв собі роль кочегара. В пресі з’явилися позитивні відгуки і про роль, і про сам фільм – це був початок популярності!
Про себе тодішнього Довженко писав дуже скромно: «Не знаю апарата, не працював з акторами. Проте дуже люблю свою роботу».
Розквіт кар’єри Олександра Довженко
В 1928 році Олександр Петрович закінчив зйомки одного зі своїх найкращих фільмів «Звенигора». Особливість «Звенигори» була в тісному переплетінні епічно-революційних мотивів, сатири і лірики. Багато критиків вважали, що саме завдяки «Звенигорі» українське кіно стало мистецтвом.
Наступного року Довженко випустив ще один шедевр – фільм «Арсенал». Сюжет фільму описує повстання робітників на однойменному київському заводі в 1918 році. Як ми вже писали раніше, Довженко безпосередньо приймав участь у тих подіях на боці Центральної Ради. Завданням фільму став опис ситуації «з протилежного боку барикад».
«Арсенал» постав на унікальному стику реалістичного і поетичного кіно. Це був новий стиль, ціла мова, розроблена кінорежисером і оспівана його наступниками.
Фільм вийшов доволі епічним – з великою кількістю масовки, «дрібних» смертей і однією «великою» в кінці, коли позитивний герой з голим торсом приймає удар свого ворога.
В 1930 році в прокаті з’явився черговий кіношедевр виробництва Олександра Петровича Довженка – фільм «Земля». Кінолента мала великий успіх в США, Канаді, Мексиці, Аргентині, Греції, Бельгії та Голландії. Фільм ввійшов в ТОП-12 кращих кінотворів того часу.
«Землю» вивчають на всіх кінофакультетах світу, ставлячи студентам як приклад поетичного кіно. І лише українські глядачі розуміють, що у цьому фільмі немає і краплі лірики – тільки правда життя. Сувора і страшна.
Сюжет картини торкається теми колективізації, яка стала не тільки проблемою, а й справжнім горем мільйонів селян. Люди мріяли отримати право на землю, а натомість їм «впарили» радянські декрети про неї.
Не дивлячись на те, що «Земля» була німим кіно, Довженко вдалося яскраво і точно передати весь той розпач і біль, з якими стикається людина, яку позбавили найголовнішого і найдорожчого – землі-годувальниці. Картина була знята з прокату через 9 днів після запуску – не допомогла навіть жорстка цензура. Фільм «Земля» буквально підірвав аудиторію! Це не могло не налякати більшовиків.
Саме після успіху фільму серед глядачів і провалу у критиків у Довженка і з’явилася його «фірмова» сивина – настільки важкий удар довелося перенести.
Критики кіно знайшли до чого придертися – Довженку приписали «порнографічні» сцени в фільмі, «надмірний біологізм» і «абстрактний гуманізм». Що це все таке, писати не будемо, щоб не втомлювати нашого читача. По «відмашці згори» критики могли написати ще й не таке!
Знайомство зі Сталіним
В 1932 році вийшов перший звуковий фільм Довженка «Іван». Центральною сюжетною лінією фільму стало будівництво Дніпрогесу. Гребля стала образом знищення традиційного народного укладу. Зрозуміло, що таке не могло сподобатися критикам, тому вони знову дали конче негативну реакцію. Довженко вирішив шукати підтримки не аби у кого, у самого Йосипа Сталіна. Він написав «вождю народів» листа, в якому просив підтримати фільм і захистити від нападу критиків. Сталін підтримав, але з особистих мотивів. Радянський самодержець дуже любив гратися людськими долями – одних вносив до «розстрільних» списків, а інших навпаки, наближав до себе, щедро обдаровував орденами, медалями, дачами і квартирами.
Була ще одна, більш прозаїчна причина – Сталіну конче був необхідний ще один «глашатай» пропаганди, який би впливав на свідомість людей за допомогою кіно. Тому в 1933 році Олександр Довженко переїхав на постійне місце проживання в Москву. Знав би він, що вже ніколи не повернеться до України, навіть після смерті.
В квітні 1934 року Довженко знову звернувся до вождя з проханням посприяти у зйомці фільму «Аероград». Сталін призначив Довженку аудієнцію і дуже приязно прийняв. Довженко в своїх записах згадував, що Джугашвілі познайомив його з Кіровим, Ворошиловим і Молотовим. Сталіна цікавив не тільки сценарій, він втручався в сам процес зйомок і навіть вимагав погоджувати з ним акторів.
Довженко був дуже натхненний «співпрацею» зі Сталіним. На жаль, він не знав, що всі «ігри» з вождем погано закінчуються. А зв’язок з будь-якою владою, особливо з такою як радянська має й свою «темну» сторону: поступово накопичилися значні протиріччя між офіційною «позицією партії» і особистим поглядом Олександра Петровича на творчий процес.
Фільм «Щорс» Довженко знімав з великими проблемами. Сталін став практично режисером, а Довженко – його помічником. Інколи один і той же епізод Довженку доводилося перезнімати по шість разів! І все ж «Щорс» вийшов з українським колоритом, з піснями, танцями і гумором «з України». За «Щорса» Довженко отримав свою першу сталінську премію.
Занепад кінокар’єри Довженка
З кінця 30-х років діяльність Довженка зміщується в бік літературної творчості – написання сценаріїв до фільмів. В 1940 роках Олександр Петрович зняв пропагандистське кіно «Звільнення» про те, як Західна Україна стала частиною великої радянської держави.
Під час війни з фашистами Довженко зняв дві картини: «Перемога на Правобережній Україні» та «Битва за нашу Радянську Україну».
В 1943 році Довженко показав Сталіну сценарій фільму «Україна у вогні». Фільм розкритикував і сам вождь і його кишенькове Політбюро.
Не дуже пощастило й кінокартині «Мічурін». Режисер декілька разів перекроював власну роботу, аби тільки догодити цензурі. В результаті картина вийшла відверто поганою, наповненою пропагандистськими штампами. Але «совєти» вміли дякувати тим, хто їм служив. Довженку дали другу премію імені Сталіна. Але значення цієї нагороди нівелював перший інфаркт, який трапився з Довженком під час зйомок.
Фільм «Прощавай, Америка» мав стати агіткою, що розповідає, як погано жити в країні «загниваючого капіталізму», і навпаки, як добре в країні «процвітаючого соціалізму». Як тільки на знімальному майданчику прозвучало «Стоп! Знято!» згори прийшов наказ звернути роботу – змінилася міжнародна ситуація, і в роботі Довженка більше не було ніякої потреби.
Картину показали тільки в 1995 році. Залишок свого життя Довженко писав сценарії, викладав студентам. Смерть настигла метра 25 листопада 1956 року, коли він був на своїй дачі в Передєлкіно. Наступного дня мав почати зніматись фільм «Поема про море». Цю роботу взяла на себе Юлія Сонцева, дружина Олександра Петровича.
