На початку березня російські загарбники намагалися захопити село Количівку. Цей населений пункт знаходиться на виїзді з Чернігова в бік Києва. Рашисти думали замкнути кільце і штурмувати місто з південного напрямку. На заваді цьому стали воїни окремого стрілецького батальйону, нацгвардійці і бійці 1 танкової бригади. Окремий стрілецький батальйон сформували вже після початку повномасштабного вторгнення рашистів. Більшість бійців батальйону – мобілізовані.
На це бойове завдання пішли тільки добровольці. Кожен з них розумів, що назад вже може не повернутися. Солдати були озброєні автоматами, кулеметами і гранатометами. Тоді при підтримці «арти» і танків атаку російських військ вдалося відбити без втрат живої сили. За 5 годин бою рашисти відступили, а їх згоріла техніка ще довго продовжувала стояти обабіч головної дороги села. Детальніше про це на нашому сайті ichernihivets з посиланням на “Суспільне”.
Квиток в один кінець
«Афганець», командир роти окремого стрілецького батальйону, згадує той день і розмову зі своїми підлеглими 7 березня на чернігівській базі. Його завданням був відбір бійців для опору ворогові.
Пригадує той момент і військовий з позивним «Джордан».
В своєму інтерв’ю журналістам “Суспільного” він сказав, що тоді відчував, без прикрас: «очко сжималось». Але було і почуття обов’язку захищати своє рідне місто, сім’ю і Батьківщину, а не відсиджуватися у підвалі.
Той день коментував і боєць з позивним «Козак».
24 числа він забрав жінку з пологового і відвіз в Куликівку, до батьків. А потім разом з братом пішов до військкомату.
Ледь доїхавши до Количівки, автобус з бійцями попав під обстріл з танку. Танк бив з сусідньої з Количівкою Іванівки.
Люди вибігли з автобусу дуже вчасно – другим пострілом танк його таки підбив.
Опівдні до Количівки вдерлася російська колона.
Переможний бій
Все село було заповнене рашистською технікою повністю. Росіяни їхали доволі нахабно, не боячись нікого і нічого. Танки і БТР-и стріляли на всі боки, рівняючи Количівку з землею. Врешті-решт, від більшості будинків залишився один фундамент.
Загарбників зустрічали бійці Нацгвардії і танкісти, артилерія. Для бійців «Афганця» завдання було трохи іншим.
«Наші два розрахунки стримали їх фланг і відпрацювали по рашистам з тилу і флангу. Найбільш важким озброєнням у захисників були РПГ-7».
Сам «Афганець» пригадує, що він особисто підбив з РПГ три одиниці російської бронетехніки.
Спочатку він підбив командний Тигр разом з командирами. А потім і танк Т-72. Потім під’їхав БТР, з нього вискочило 20 бійців їхніх і зав’язався бій. Але хлопці не розгубилися – з цим десантом було покінчено.
Перестрілку з ворожим десантом бійці вели з будинку мисливця. Загарбники зайняли сусідній будинок.
Трохи далі по трасі позицію тримала група бійців, у якій був «Джордан». Завданням цієї групи було не дати росіянам оточити будинок мисливця.
Джордан пригадує, що тоді вони знаходилися біля заводу з виробництва плитки. Він вистрілив з РПГ з силосної ями по «Уралу» росіян. Після цього рашисти почали відступати.
Бій тривав 5 годин і закінчився впевненою перемогою українських воїнів. Росіяни не забирали своїх 300-х, віддаючи перевагу рятуванню своєї техніки – пригадує «Джордан».
Через кілька днів росіяни знову намагалися захопити село, на цей раз наступали з боку Лукашівки. Наші хлопці втримали село і того разу, правда з втратами. Але це вже зовсім інша історія.
