Олександр Довженко був одним із найзначніших кінематографістів раннього Радянського Союзу. А ще він займався письменництвом і кінодраматургією. Його фільми, повідомляє сайт ichernihivets, відомі своєю поетичною якістю та прихильністю до соціального реалізму. Найвідоміші кіношедеври Довженка – “Земля” і “Арсенал”.
Значення творчості Довженка для українського радянського кінематографу
Фільми Довженка глибоко вплинули на наступні покоління кінематографістів. Його роботи дозволяють зазирнути в історію раннього Радянського Союзу, зрозуміти проблеми тогочасного суспільства.
Він розпочав свою кар’єру як художник та журналіст, але незабаром звернувся до кінематографу. Свій перший фільм, «Звенигора», Довженко зняв у 1928 році.
Фільми Довженка відрізняються ліричною красою та турботою про соціальні проблеми. У фільмі «Земля» Довженко розповідає історію українського селянина, який повстає проти поміщиків, які намагаються виселити його із землі. Цей фільм вважається одним із найбільших шедеврів німого кіно.
«Арсенал» – теж великий фільм Довженка. У ньому розповідається про робітників збройового заводу під час громадянської війни в Росії. Фільм був заборонений сталінською цензурою, але сьогодні є класикою радянського кіно.
Фільмами Довженко продовжують захоплюватися кінематографісти та звичайні глядачі.
Дитинство і юність Олександра Довженка
Довженко народився 11 вересня 1894 року на хуторі В’юнище Сосницького повіту Чернігівської Губернії. Нині ця територія належить до Сосниці.
Рід Довженко походив з полтавських чумаків, які стали жити в Сосниці в середині XVIII століття. Одним з предків Олександра був Карп Довженко, який народився на початку 1760-х років. Прадідом режисера був Тарас Григорович Довженко. Саме по його імені весь рід почали називати Тарасовичами.
Цей Тарас мав двох синів – Самуїла і Семена. Син Семена, Петро був батьком героя нашої розповіді, кінорежисера Олександра Петровича Довженка. Прадід був дуже добрим оповідачем. Саме завдяки цій якості він серйозно вплинув на формування особистості малого Сашка.
Мати і батько Олександра були неграмотними людьми. Мали землю, але врожаю було мало через погану родючість наділів. Сім’я батьків мала всі шанси на те, щоб стати багатодітною – у різний час батьки народили чотирнадцять дітей. Проте як, кажуть не судилося: з 14 вижили двоє: сам Олександр Петрович і його сестра Поліна.
Одного разу через нез’ясовану хворобу померло відразу кілька братів. Тому згадки Олександра Петровича про своє дитинство були вкрай негативними: «плач, сльози і похорони».
Щоб син міг навчатися, батько був змушений продати частину землі, якою володіла сім’я Довженків. У віці 8 років Олександр почав навчатися в парафіяльному училищі, а далі продовжив навчання у Сосницькому міському училищі. Навчався Олександр на відмінно, але на традиційне питання «ким ти бачиш себе у майбутньому», відповідав неоднозначно. Хлопця «хитало» між сферами живопису, архітектури, викладання і розведення рибок. Це був юнацький максималізм – Олександрові здавалося, що він може все і що йому відкриті всі дороги.
Навчання в учительському інституті і подальше викладання
В 1911 році Олександр Довженко розпочинає навчання у Глухівському учительському інституті. Зараз цей навчальний заклад має статус університету і носить ім’я свого колишнього випускника, Олександра Петровича Довженко. Ті, хто вважає, що Олександр Петрович відчував своє призначення до вчительської справи, будуть неправі – нічого такого не було.
Логіка вибору «альма-матері» була набагато простішою: юнак з бідної родини міг навчатися тільки тут. В Учительському інституті Олександр отримував стипендію 120 карбованців на рік. Як згадував сам митець, в цьому навчальному закладі він був одним з наймолодших студентів. Під час навчання в свідомості Довженка відбулися глибокі зміни: він перестав вірити в Бога. У цьому він зізнався одному з викладачів – священику Олександру.
Після закінчення навчання в 1914 році майбутнього режисера відправили викладати до Другого Житомирського вищого початкового училища. Викладачів не вистачало, тому Олександру доводилося викладати різнорідні предмети – фізику, суспільствознавство, історію, географію і навіть гімнастику.
Першу Світову війну Олександр сприйняв доволі неоднозначно: спочатку, за його особистими спогадами, він буквально закидав солдатів квітами. Але вже через деякий час став дивитися на тих же поранених з соромом і великою тугою.
Жовтневий переворот Леніна Довженко спочатку сприйняв з великим ентузіазмом і радістю. Здавалося, що ось-ось і селяни отримають нарешті свою землю, робітники – фабрики, українці – свою Україну і росіяни – Росію.
Але спочатку Олександр Довженко сприйняв не ідеї більшовиків, а ідеї, як він сам казав, «українського сепаратистського буржуазного руху». Цей рух здавався йому найбільш лівим, а значить самим кращим, правильним.
В червні 1917 року Олександр Довженко переніс важку хворобу і пролежав в лікарні близько місяця. 15 липня комісія визнала Олександра непридатним до військової служби.
Дорога в армію була закрита. Тому Олександр вирішив продовжити навчання: у вересні вступив на економічний факультет Київського комерційного інституту і майже одночасно – в Академію мистецтв. Але подальша доля склалася так, що Олександр Довженко не довчився ні в одному з цих вузів.
Ким був Олександр Довженко в буремні роки
В кінці 1917 року Олександр долучився до лав воїнів УНР. Він був чорним гайдамаком, брав участь в придушенні повстання на «Арсеналі». З просуванням більшовицьких військ по Україні Олександр Довженко разом з військам УНР виїхав до Житомира.
З кінця 1918 по серпень 1919 року Олександр Довженко викладав в школі старшин в армії УНР в Житомирі. 25 серпня більшовики заарештували Олександра Довженко за підозрою в шпигунстві. В кінці 1919 року його врятували члени крила боротьбистів в партії більшовиків.
Після цього Довженко служив в Волинському військкоматі і одночасно викладав два предмети, географію і історію в школі Червоних командирів.
На початку 1920 року Олександр Довженко став одним з «боротьбистів». Піти на такий крок йому порадив Еллан-Блакитний, український радянський письменник і поет, революціонер, політичний і суспільний діяч з лівими поглядами.
У квітні цього ж року Довженко став більшовиком, правда ненадовго. Його призначили завідуючим Житомирської партійної школи. А далі був польський полон і можлива смерть. Поляки піддали митця умовному розстрілу холостими патронами. На щастя, Довженку вдалося втекти з полону.
Робота дипломатом
Після встановлення радянської влади Довженко якийсь час пропрацював на чиновницьких посадах в освіті і культурі. В квітні 1921 року Олександра Петровича перевели на дипломатичну роботу в Польщу. Перебуваючи в цій країні, Олександр Петрович займався питаннями репатріації і обміну військовополоненими. З лютого наступного року Довженко став працювати секретарем українського консульства в Німеччині.
13 лютого Довженко подав документи на отримання виду на проживання в Німеччині. У квітні Олександр Петрович переїхав до Берліну. В липні цього ж року влада Німеччини подовжила Довженку вид на проживання ще на рік. Через деякий час більшовики вирішили відізвати Довженка з консульського відділу. Повертатись в Радянський Союз Довженко не поспішав, а тому попросив дозволити залишитися в Німеччині ще на рік для навчання живопису.
Отримавши такий дозвіл і 40 доларів стипендії, Олександр вступив в приватну художню школу Віллі Якеля. До літа 1923 року Олександр Петрович освоював техніки мальовничого експресіонізму.
Повернувшись до Харкова, який був тоді столицею України, Довженко влаштувався в редакцію газети «Відомості ВУЦВК» на посаду карикатуриста і художника-ілюстратора. Практично в кожному номері цієї газети друкувалися дружні шаржі і карикатури Довженко з підписом «Сашко».
А далі було захоплення театром і початок кар’єри режисера, дружба зі Сталіним, яка принесла Довженку більше болю і горя, ніж користі. Та про це читайте в нашій наступній статті.
