17 Листопада 2026

Іван Рашевський: художник, який рятував музейні колекції Чернігова під час революції

Схожі матеріали

Борис Пилипенко: чернігівський етнограф, який збирав народні скарби

Борис Пилипенко — український етнограф, художник і мистецтвознавець, який...

Чернігівські дерев’яні будинки: як виглядала традиційна житлова архітектура Полісся

Традиційні дерев’яні будинки Чернігівщини — важлива частина архітектурної спадщини...

Давньоруська архітектура Чернігова: храми, плінфа та візантійський вплив

Давньоруська архітектура Чернігова — унікальне поєднання візантійських традицій, місцевих...

Поділитися

Іван Рашевський — український живописець, скульптор, мистецтвознавець і музейний діяч, який присвятив значну частину життя збереженню культурних цінностей Чернігівщини. Як директор Чернігівського музею старожитностей, він опікувався унікальними колекціями в один з найскладніших періодів історії — під час революційних потрясінь і громадянської війни. Поряд з мистецькою та науковою діяльністю Рашевський докладав зусиль, щоб музейні реліквії не були втрачені, розграбовані чи знищені. У цій статті на ichernihivets.com розповідаємо про життєвий і творчий шлях Івана Рашевського, його роботу в музеї та роль у збереженні історичних скарбів Чернігова.

Іван Рашевський: від суддівської служби до мистецтва

Іван Григорович Рашевський народився 27 січня 1849 року в Чугуєві, що тоді входив до складу Зміївського повіту Харківської губернії. Майбутній художник зростав і формувався в час, коли мистецьке життя переживало помітні зміни, а класична художня освіта залишалася важливою основою професійного становлення. На його світогляд впливали не лише мистецькі традиції, а й знайомство з культурними діячами другої половини XIX століття.

Втім, професійна діяльність Рашевського не обмежувалася творчістю. У 1876–1879 роках він був членом Чернігівської земської управи, а також працював мировим суддею. Ця робота вимагала відповідальності, знання законів і постійного спілкування з людьми. Так Рашевський поєднував громадську службу з мистецькими інтересами, поступово знаходячи своє місце в культурному житті Чернігова. Адміністративна кар’єра стала лише однією зі сторін його діяльності, адже найбільше значення для нього мало мистецтво.

Картини, скульптури та розпис Володимирського собору: творчість Івана Рашевського

Попри громадську й адміністративну діяльність, найбільше часу Іван Рашевський присвячував мистецтву. Він не обмежувався одним жанром чи видом творчості: працював як живописець і скульптор, пробував себе в мистецькій критиці, цікавився історією та культурною спадщиною. Особливе місце у його творчості посідав пейзаж. Рашевський вмів помічати виразність звичайних природних краєвидів, передавати на полотні настрій місцевості, гру світла й особливу красу української природи. Водночас у його доробку були побутові, історичні та релігійні сюжети.

Серед відомих робіт художника — «Десна», «До іспиту», «Ставок у саду» (1892), «У селянській хаті» та «На Спаса» (1900). До скульптурної спадщини митця належать «Портретна скульптура музиканта Длуського» (1889) і «Поприщин» (1892). Різноманітність цих робіт свідчить про широту його творчих інтересів і прагнення працювати з різними художніми формами.

Рашевський не залишався осторонь мистецького життя свого часу. Його роботи експонувалися на виставках у Чернігові, Києві та Петербурзі. Важливою сторінкою його біографії стала участь в оформленні Володимирського собору в Києві у 1887 році. Там він працював разом з відомими художниками Адріаном Праховим та Віктором Васнецовим. Це була нагода долучитися до масштабного мистецького проєкту, над яким працювали провідні представники тогочасного художнього середовища.

Рашевський дійсно вмів підтримувати дружні стосунки, охоче долучався до спільних справ і користувалася повагою колег. Він товаришував з художником Миколою Ґе, підтримував зв’язки з іншими представниками мистецького середовища. Його власна колекція також була свідченням широких зацікавлень: у ній зберігалися полотна Іллі Рєпіна, Василя Сурикова та Михайла Жука, а також старовинний посуд і зразки української вишивки.

Для Рашевського колекціонування було не просто захопленням. Він збирав твори мистецтва й предмети народної культури, які мали історичну та художню цінність. Так навколо нього поступово формувалося середовище, у якому живопис, скульптура, історія та збереження культурної спадщини були тісно пов’язані між собою.

Як Іван Рашевський рятував музейні скарби Тарновського

Особливе місце в біографії Івана Рашевського посідає музейна діяльність. У 1912 році він прийшов працювати до Чернігівського музею українських старожитностей імені Василя Васильовича Тарновського, спочатку обійнявши посаду зберігача, а згодом очолив установу. Відтоді турбота про музейні колекції стала одним з головних напрямів його роботи.

Це було не просто керівництво культурною установою. Музей зберігав унікальні пам’ятки української історії та мистецтва, і Рашевський добре розумів їхню цінність. Особливо складним випробуванням стали 1917–1921 роки, коли революція, зміна влади та Громадянська війна поставили під загрозу саме існування багатьох культурних осередків. Музейні зібрання могли бути розграбовані, пошкоджені або просто зникнути в умовах загального безладу.

За цих обставин Рашевському доводилося брати на себе значно більше обов’язків, ніж передбачала його посада. Через відсутність затвердженого музейного статуту він самостійно організовував роботу, займався реставрацією пошкоджених пам’яток, стежив за станом експонатів і намагався вберегти колекцію від втрат. Не менш важливою була його взаємодія з тогочасною владою. Рашевський шукав можливості домовлятися з представниками адміністрації та губернаторами, щоб організовувати українські виставки й підтримувати культурне життя навіть у несприятливих політичних умовах. Він також заступався за діячів культури, які зазнавали переслідувань.

Громадська діяльність у Чернігові та конкурсні проєкти пам’ятника Тарасу Шевченку

Іван Рашевський активно долучався до громадського життя Чернігова. Одним з прикладів стала підтримка Чернігівської публічної бібліотеки, серед засновників якої був і сам митець.

Рашевський не обмежувався формальною участю в її створенні. Він допомагав бібліотеці фінансово: пожертвував 25 карбованців, що на той час було відчутним внеском. У 1889 році художник передав установі ще й власну картину. Її продаж приніс бібліотеці 400 карбованців — значно більшу суму, яку можна було використати для поповнення фондів та розвитку закладу.

Окремим напрямом його творчих і громадських зацікавлень була шевченкіана. Рашевський прагнув долучитися до вшанування Тараса Шевченка не лише як громадський діяч, а і як художник і скульптор. З 1911 року він працював над проєктами пам’ятника Кобзарю.

Для другого конкурсу на створення монумента в Києві митець підготував роботу під гаслом «Перебендя». У своїй концепції він зобразив Шевченка з кобзою, одягненого в народний одяг. Такий образ мав підкреслити зв’язок поета з українською культурою та народною традицією. Проєкт Рашевського відзначили заохочувальною премією.

Не полишав він цієї ідеї й у наступні роки. У 1920–1921 роках художник захоплено працював над проєктом пам’ятника Тарасові Шевченку для Чернігова. Однак реалізувати задум йому не судилося: через передчасну смерть митець не встиг завершити роботу. Так один з його останніх творчих задумів залишився нездійсненим.

Трагічний фінал, доля спадщини та радянська доба

З приходом радянської влади життя художника змінилося докорінно. У 1918 році більшовики безцеремонно реквізували його садибу, і Рашевський був змушений переселитися до крихітного флігеля на території очолюваного ним музею. Останні дні свого життя він провів на самоті: сімейне життя не склалося, дітей не було, а близькі друзі вже пішли з життя.

Переживаючи глибоку екзистенційну кризу та злидні, він навіть продав свою віолончель, а на ці кошти придбав собі труну і почав готуватися до відходу у засвіти. Іван Рашевський помер 21 липня 1921 року та був похований на цвинтарі Вознесенської церкви (його могила, на жаль, не збереглася).

У роки Другої світової війни в Чернігівський історичний музей влучила ворожа бомба, що призвело до знищення левової частки унікальної творчої спадщини митця. Тепер у фондах Чернігівського художнього музею зберігається лише близько 10 його оригінальних робіт.

Попри трагічну втрату значної частини робіт, пам’ять про Івана Рашевського живе в історії Чернігова. Урочище Рашевщина й досі нагадує про колишню садибу художника. У 2016 році розпорядженням міського голови Владислава Атрошенка на честь Івана Рашевського було названо вулицю в обласному центрі. Крім того, завдяки громадській ініціативі та проєкту міського бюджету участі на території колишньої садиби з’явився затишний мистецький сад імені Івана Рашевського з зонами відпочинку та зеленими насадженнями.

Життєвий шлях цього митця — це приклад неймовірної стійкості, відданості мистецтву та українській ідентичності. Художник, який творив пейзажі й водночас рятував музейні скарби під час історичних катаклізмів початку XX століття, назавжди увійшов до пантеону видатних діячів Чернігівщини. Його спадщина, попри всі руйнування війн та тоталітарного режиму, залишається важливою сторінкою національної культурної спадщини.

...