Чернігів сповнений історико-архітектурних пам’яток, цікавих і для місцевих жителів, і для туристів. Проте, хто знає, чи збереглися б вони без відданої праці таких реставраторів, як Андрій Карнабед. Він усією душею любив Чернігів і кожну його цеглинку, тому присвятив своє життя збереженню культурної спадщини міста. Більше на ichernihivets.com.
Становлення Андрія Карнабеда
Андрій Карнабед з’явився на світ 14 жовтня 1927 року в селі Рогізки Корюківського району. У ньому хлопець пробув до 1930 року, поки сім’я Карнабедів не вирішила змінити місце проживання на користь Чернігова. Переїхавши до нього, Андрій підпав під магію стародавньої чернігівської архітектури. Хлопець зацікавився нею не на жарт. Йому кортіло розбиратись в архітектурі, знати принципи будівництва нових будівель і реставрації старих. Тому, закінчивши школу в Чернігові, Андрій Карнабед подався до столиці УРСР, щоб вступити в технікум житлово-цивільного будівництва.
В Андрія Карнабеда вийшло – його взяли, він добре навчався і успішно випустився в 1948 році. За цей час він переконався: всередені нього зростало сильне бажання бути висококваліфікованим спеціалістом в архітектурній сфері. Недарма Андрій дослухався до цього поклику серця й вступив у столичний інженерно-будівельний інститут. У ньому він проявив себе як відповідальний і старанний студент, що дозволило йому закінчити інститут з відзнакою у 1954 році. Після цього повернувся у рідний Чернігів і перейшов до архітектурної практики.
Робота в Чернігові
Чернігів зустрів Андрія Карнабеда не в найкращому стані, його архітектурне обличчя все ще відновлювалось після німецько-радянської війни. Проте ці труднощі не віднадили новоспеченого архітектора, скоріш навпаки! Андрій прийняв цей “виклик” і з великим запалом долучився до відбудови Чернігова разом з іншими архітекторами. З-поміж яких були такі величини архітектурної справи як Петро Барановський, Микола Холостенко та Маріоніла Говденко.
У Петра Барановського була своя архітектурна філософія, згідно з якою “краще врятувати один пам’ятник, ніж написати десять дисертацій”. Вона так сильно вплинула на Андрія Карнабеду, що він намагався зберегти якомога більше пам’яток у своїй практиці. Брав участь у реставрації Борисоглібського, Спасо-Преображенського і Троїцького собору, Катерининської, П’ятницької та Іллінської церкви, будинку Лизогубів, Колегіуму, Антонієвих печер та інших пам’яток. Цей список можна продовжувати далі, до того ж він не обмежується Черніговом.
Працюючи над відновленням тих чи інших проєктів, Андрій Карнабед комунікував зі своїми колегами-архітекторами. Він надзвичайно цінував їхнє товариство, тому в 1958 році вирішив долучитись до Спілки архітекторів України. І, хоч Андрій багато працював, він не забував про саморозвиток. Йому вдалось вступити на аспірантуру в Київський науково-дослідний і проєктний інститут містобудування. У 1960 році разом з деякими архітекторами запропонував створити добровільне Товариство охорони пам’яток культури в УРСР. У 1963 році закінчив інститут, а через три роки очолив новостворене товариство.
У 1967 році Андрій Карнабед влаштувався в Національний архітектурно-історичний заповідник “Чернігів стародавній”. Він повністю присвячував себе цій роботі: стежив за перебігом місцевих досліджень, ініціював їх, поповнював фонди заповідника, систематизував та катологізував наявні дані. Його відданість збереженню старовини іноді доходила до такого рівня, що дивувала. Андрій, бувало, рятував такі речі, що, на думку інших, були мотлохом. Тоді як архітектор дивився на них очима вченого й бачив реальну цінність.
Іншою турботою Андрія Карнабеда була забудова Чернігова. Його хвилювало – наскільки органічно новітня забудова поєднається із історичною. Андрій присвятив цій проблемі свою дисертацію і успішно захистив її у 1974 році. Крім того, з-під його пера вийшло понад п’ятсот наукових робіт про Чернігів та Чернігівщину. Лише за 1985-1990 роки він підготував сто шістдесят шість статей.