Інститут меценатства в Україні завжди був явищем особливим, що насамперед обумовлено об’єктивними історичними процесами, у результаті яких наша країна тривалий історичний період не мала власних органів державного управління. Таким чином, повідомляє сайт ichernihivets.com, меценатство виконувало функції держави та було єдиною можливістю на той час забезпечити розвиток національної культури та освіти.
Безумовно, свій внесок у підтримку національної культури робило й тогочасне суспільство, в першу чергу через створення релігійних братств, діяльність яких була направлена на підтримку православної церкви, розвиток друкарства, освіти, медицини.
Але, будемо відверті, суспільні ініціативи давали б куди менший ефект. якби у цих організацій не було фінансової та політичної підтримки української еліти.
Зауважимо, що українські меценати особливу увагу приділяли розвитку вітчизняних закладів освіти, без яких світ напевно ніколи б не почув про багатьох відомих політичних та суспільних діячів, митців, представників духовної та світської інтелігенції.
В цій статті, ми розповімо про один з топових закладів освіти XVIII ст — Чернігівський колегіум, його славних опікунів та студентські братства.
Чернігівський колегіум: його місце та роль в українській освіті в XVIII ст.
Чернігівський колегіум і нині не пасе задніх у рейтингах вітчизняних вишів, а у XVIII ст. його роль була куди вагомішою. На той час це був духовний центр Лівобережжя, що виник з утворенням Гетьманщини, та був частиною її суспільного, культурного та політичного життя.
В цей час центр українського державотворення вимушено змістився з правого берега Дніпра на лівий. Саме тоді на теренах Сіверщини-Чернігівщини розквітли гетьманські столиці — Батурин та Глухов, а а Чернігів пережив справжній ренесанс – тут оселилися представники знатних козацьких родів, які вклали в місто чималі гроші й повернули йому колишнє політичне та культурне значення.
Говорячи про “світських” меценатів Чернігова, справедливо згадати й про церковних діячів того часу — місцеве високоосвічене духовенство, що неабияк сприяло розквіту міста. Так, у XVIII ст. архієпископи Гетьманщини рахували за велику честь мати свою резиденцію в древньому Чернігові, що колись не поступався Києву.
А поштовх до “переселення” ієрархів православної церкви надав один з її найвпливовіших діячів — Лазар Баранович, коли перевіз з Новгород-Сіверського до Чернігова свою друкарню, кафедру та школу. Відомо, що Барановича дуже турбував занепад Києво-Могилянського колегіуму, що настав внаслідок Руїни, і він мріяв заснувати в Чернігові навчальний заклад такого ж рівня.
Тоді на заваді його планам стали фінансові проблеми й честь заснувати Чернігівський колегіум дісталася гетьману Мазепи та наступнику Барановича — Іоанну Максимовичу.
Саме він перетворив школу Барановича на колегіум, а в 1700 р. за фінансової підтримки Мазепи, розпочав будівництво нових приміщень на території Борисоглібського монастиря — трапезної, дзвіниці та навчального корпусу
Яким був Чернігівський колегіум у XVIII столітті та хто ним опікувався?
“Мазепинський” період в історії культури України став для Чернігівського колегіуму визначальним, про що можна судити лише по тогочасних назвах цього закладу — “чернігівський Олімп”, “вертоград Паллади”, “чернігівські Атени” тощо. І очевидно, що це не було перебільшенням, адже в колегіумі, крім обов’язкової по тих часах латини, вивчали багато іноземних мов — польську, французьку, німецьку, слов’янську, грецьку. Крім того, у колегіумі викладали риторику, поетику, філософію, географію, точні науки. Тут була одна з найбільших на той час бібліотек — тисячі книг різними мовами, а також древні рукописи та літописи.
Безумовно, утримання такого великого навчального закладу потребувало відповідного фінансування. Хто ж займався цією непростою справою? Ми вже згадували про те, що 300 років тому в Україні не існували державних інституцій для підтримки освіти і ці обов’язки брали на себе приватні особи та суспільні об’єднання — братства або їх різновиди. Так, у випадку Чернігівського колегіуму це була студентська конгрегація (товариство), яка природно продовжила історію студентського братства Києво-Могилянського колегіуму та західноєвропейської культурної традиції з утворення релігійних громад при закладах освіти.
Зазначимо, що, крім жорстко регламентованих норм поведінки, студентські братства тих часів мали власний уставний капітал (фундуш), касу взаємодопомоги, свою церкву, священика, символіку, хоругви.
Коли та ким було засноване студентське братство у Чернігівському колегіумі?
Точна дата заснування конгрегації Чернігівського колегіуму невідома, але вже у 1705 р. є письмова згадка про неї, як про “новособрание училищ Черниговских Пречистой девы Богородицы”.
Що вимагалося від студентів, які вступали в братство? Шанувати покровительку конгрегації — Богородицю Непорочну, бути побожним, старанно вчитися, бути вірним спілці, допомагати їй морально та матеріально.
Взагалі у тогочасних студентських братств було багато традицій, що розпочиналися з урочистого вступу та продовжувались участю у виборі керівництва, самоуправлінні та веденні спільної каси, яка поповнювалась шляхом пожертвувань.
До речі. прізвища тих, хто щедро жертвував. заносили до синодика і в день свята конгрегації, під час служби, поминали живих “за здравіє” та мертвих “за упокій”, у трапезній церкви Всіх Святих.
Зауважимо також, що в ті часи студентське братство в Чернігові володіло чималими сумами й члени конгрегації при необхідності могли брати гроші в касі в борг.
В загальному ж члени братства виховувалися у дусі опікунства та меценатства над закладами освіти та наслідували прикладу тих, хто допомагав утримувати колегіум та переймався розвитком культури в регіоні.
Меценати Чернігівського колегіуму
Синодик (поменник) конгрегації Чернігівського колегіуму вівся приблизно 40 років, до 1770 р. коли розпочалася епідемія чуми і студенти вимушено роз’їхалися по домівках. Через 2 роки вони повернулися, але братство (з невідомих причин) так і не відновило свою діяльність. Хай там як, але записи поменника за ці роки дають масу цінної інформації історикам, що сьогодні мають змогу ознайомитись з іменами людей, які спонсорували українську освіту на Чернігівщині в XVIII ст.
Всього в синодик внесено 174 роди, серед яких є як духовні, так і світські особи.
Першими в поменнику Чернігівського колегіуму йдуть місцеві єпископи — Антоній Стаховський, Іларіон Рогалевський, Амвросій Дубневич, Іраклій Комаровський та Кирило Ляшевецький. Далі, в документ вписані імена представників роду Тимофія Максимовича, який викладав у цьому навчальному закладі, а потім став архимандритом Єлецького монастиря.
Крім того, в поменник вписані й інші духовні особи, що мали відношення до монастирів та храмів Чернігівщини, а також вчителі та префекти колегіуму, від яких надходили кошти на утримання малозабезпечених студентів.
Оскільки в Чернігівському колегіумі здобували освіту діти козацької старшини регіону, то в документі є прізвища представників відомих чернігівських родів — Лизогубів, Лисенків, Журманів, Валькевичів, а також Наталії Розумовської, матері останнього гетьмани України.
Не забували про студентів і чернігівська військова еліта — полковники Володимир Ізмайлов, Іван Божич, Петро Милорадович. Є згадка про Андрія Полуботка, сина Павла Полуботка, бунчукових товаришів — Тимофія Скоропадського, Андрія Дуніна – Борковського, Івана Миклашевського та інших авторитетних осіб.
Поминаються також в синодику представники чернігівської міської верхівки — війти, бурмістри, райця магістрату і деякі роди міщан.
Отже маємо подякувати всім цим щедрим людям за те, що сьогодні національний університет “Чернігівський колегіум”, як і 300 років тому, приймає в свої стінах всіх бажаючих вчитися та пізнавати світ, і за те що благодійність і меценатство прижилися в нашому суспільстві та міцно вкоренилися в свідомості українців.
