Більшість російських вчених, розробників, архітекторів та скульпторів є вихідцями з України. Російська імперія, СРСР а тепер і сучасна Росія не можуть апріорі створити нічого свого (за невеликими винятками). Отже їм залишається красти в інших, у тому числі і мізки. Яскравим прикладом цієї тези є життя і творчість видатного скульптора Івана Мартоса. Більш детально про видатного митця з Чернігівщини у нашому матеріалі на сайті ichernihivets.com.
Біографія Івана Мартоса
Іван Петрович Мартос народився 1754 року в невеличкому місті Ічня Чернігівської губернії. На жаль, точна дата народження Івана Мартоса невідома. Батьком майбутнього скульптора був Петро Михайлович Мартос, сотенний отаман. У якості довідки: сотенний отаман – це помічник сотника.
Дядько Івана, Михайло Мартос, вплинув на подальшу долю свого племінника. Михайло Мартос служив сотником ічнянської сотні, дияконом в місцевий церкві і, д того ж, був добрим різьбярем по дереву. Михайло виготовляв іконостас і скульптури для храму. Саме він прищепив маленькому Івану любов до ліпки фігур з глини.
Батьки хотіли віддати сина в кадетський корпус, бо хотіли щоб він збудував військову кар’єру. Але Михайло Мартос відмовив їх від цього.
Коли Івану було усього 10 років, дядько відвіз його на навчання в Імператорську академію мистецтв. Там хлопець наполегливо вчився на протязі 9 років у двох видатних майстрів, Франсуа Жилле і Луї Роллана.
В 1773 році молодого студента нагородили золотою медаллю за відмінне навчання і відправили в Італію для продовження навчання. В Італії Іван Мартос навчався ще 6 років, беручи найкраще від таких майстрів, як Карло Альбачіні, Антон Рафаель Менгс, Антоніо Канова.
Навчання в Італії повністю сформувало Івана Мартоса як скульптора. Він став палким прихильником ідей класицизму в мистецтві.
Робота в Академії мистецтв
Після повернення в Російську Імперію Мартоса взяли викладачем в Академію мистецтв. У 1782 році відбувся черговий злет в кар’єрі Мартоса – він став академіком.
Приблизно в той самий час Іван женився на дворянці Матрьоні. Їх союз виявився надзвичайно плодовитим – Матрьона народила від Івана сім дочок і чотирьох синів. На превеликий жаль, в 1807 році жінка померла від сухот і чоловікові довелося виховувати дітей самому.
Під час навчання в Італії Мартос захопився створенням надгробних пам’ятників. Саме цей вид мистецтва дав Мартосу велику популярність. На той момент загальноприйнятою традицією було прикрашання могил хрестами. Майстер, який отримав європейську освіту, перший запропонував співгромадянам послуги по створенню рельєфних надгробків.
Нова ідея, як це часто буває, виявилася дуже вдалою. В Пітері почався справжній бум з виготовлення скульптур для встановлення на місцях поховань. І, як ви же мабуть здогадалися, «найжирніші» замовлення отримував Іван Мартос.
З часом виходець з Чернігівщини став найзатребуванішим скульптором Пітера. Скульптору почали замовляти античні статуї для встановлення біля палаців і в парках.
Створення пам’ятнику Мініну і Пожарському
На початку XIX століття в імперії виникла нова мода – встановлення пам’ятників борцям з польською навалою 200-літньої давнини. Іван Мартос вирішив взяти участь у цій справі – так в Москві з’явився пам’ятник Мініну і Пожарському. Відкрили цей пам’ятник в 1818 році. Після цього скульптор виготовив пам’ятники для інших міст імперії. В 1828 році з’явився пам’ятник герцогу Рішельє в Одесі, через 2 роки – монумент Олександру I в Таганрозі, а через 4 – монумент на честь Михайла Ломоносова в Архангельську. Одним з останніх витворів скульптора став пам’ятник Потьомкіну в Херсоні. Його встановили в 1835 році.
Цей рік став одночасно і роком смерті скульптора. Іван Мартос відійшов у засвіти 5 квітня. Похований на Смоленському кладовищі в Пітері.
