Леонід Іванович Глібов – відомий український байкар. В своїх творах він висміював гостру соціальну несправедливість свого часу, жорстокість поміщиків до простого народу. За свою принципову позицію, повідомляє сайт ichernihivets, письменник неодноразово попадав у поле зору поліції та навіть був звільнений з роботи в школі. Але давайте про все це по порядку.
Життєпис Леоніда Глібова
Леонід Іванович Глібов (є ще одна версія написання прізвища, Глібів), з’явився на світ 5 березня 1827 року (за старим стилем 21 лютого) в селі Веселий Поділ Хорольського повіту Полтавської Губернії. Леонід Глібов мав псевдо Дідусь Кенир.
Батько письменника працював на панів Родзянків. Деякий час Глібови жили в селі Веселий Поділ, а потім переїхали до населеного пункту Горби Кременчуцького повіту.
Батько управляв кінськими табунами поміщика, і робив це вельми вдало. Мати з дитинства привчала хлопця до народної творчості, звичаїв та пісень. Неодноразово вона розповідала сину про видатного письменника Гоголя, з яким була знайома особисто. Розказувала мати іще одну бувальщину – як колись в Горбах зупинявся сам Пушкін і декламував «Євгенія Онєгіна». Змалку надивившись на бідування простих людей, Леонід обрав сатиру як засіб боротьби проти поміщицького свавілля.
Мати навчила сина читати і писати, давши малому таким чином «путівку в життя». А далі навчання хлопця продовжилося в 1840 році в Полтавській гімназії. Тут Леонід ознайомився з творчістю найпопулярніших поетів і письменників. Завдяки цьому його зацікавленість літературою тільки зросла.
Талант Леоніда Івановича яскраво проявився ще в молодших класах гімназії. В 1841 році він написав свою першу поезію «Сон». Більша частина написаного згодом оформилась у збірку «Стихотворения Леонида Глебова». Юнак очікував на славу і визнання за свої твори, та спочатку отримав одні лише неприємності. Інспектор гімназії попередив Леоніда, щоб він припинив писати вірші, бо сидітиме в карцері. Леонід займатися своїм хоббі не припинив. Ба навіть більше – згодом познайомився з Афанасьєвим-Чужбинським, який був знайомий з Тарасом Григоровичем Шевченком та Євгеном Павловичем Гребінкою. Завдяки Афанасію-Чужбинському Глібов полюбив творчість цих двох діячів української культури.
У 1847 році Глібов важко захворів. Тож навчання довелося перервати і повернутися додому. У 1849 році Леонід здійснив спробу стати медиком, вступивши до Київського університету. Проте ця спроба виявилася невдалою – хтозна, може на щастя. Замість університету Глібов вступив до Ніжинського ліцею князя Безбородька. І схоже, не прогадав – це сприяло його подальшій літературній творчості.
Річ у тому, що цей ліцей був створений на основі гімназії вищих наук і в ньому вже існувала досить міцна літературна традиція. До Глібова в цьому навчальному закладі вчилися А. Мокрицький, Є. Гребінка і М. Гоголь.
Літературна творчість у Ніжинському Ліцеї
Ліцеїсти нехтували тогочасними заборонами та активно вивчали українську літературу і намагалися творити самі. Згодом байки і інші твори Глібова стали популярними серед інших студентів і навіть окремих професорів. Дуже захоплювався творчістю Леоніда Івановича М. Тулов, викладач історії літератури. Байки Глібова і інші твори увійшли до «Черниговских губернских ведомостей» і друкувалися в період з 1853 по 1861 рік.
Освіта в ліцеї дала Леоніду путівку в життя: в 1855 році він став вчителем історії і географії в Чорному Острові, що на Поділлі. Через три роки він перейшов на роботу в Чернігівську чоловічу гімназію. У якості викладача Леонід Іванович гаряче обстоював прогресивні методи викладання дисциплін.
Проблеми з поліцією і звільнення з роботи
Поступово навколо Глібова і його сім’ї грунтується чернігівська інтелігенція. В 1861 році Глібов створює газету «Черниговский листок». Газета відразу стає гостросоціальною, тут друкувалися матеріали проти різноманітних зловживань чиновників, поміщиків та суддів. Глібов був пов’язаний з І. Андрущенком, який був членом підпільної організації «Земля і воля».
Влада не могла довго терпіти такого. Тому вже в 1863 році Глібова позбавили права бути вчителем. Крім того, за ним встановили нагляд поліції.
Залишившись «без копійки», письменник на 2 роки їде до Ніжина до тестя і тещі. Але вже у 1867 році стає директором земської друкарні. Перебуваючи на цій роботі, Леонід Іванович одночасно займався і творчою працею.
Леонід Іванович відійшов у засвіти 10 листопада 1893 року в Чернігові. Його могила знаходиться на Болдиній горі біля храму Святої Трійці.
