Чернігівська земля священна. Тому і народжує вона церковних діячів, подвижників і навіть святих. Сьогодні поговоримо про святителя і чудотворця Феодосія Чернігівського. Він був ігуменом різних монастирів, місцеблюстителем Київської митрополії, архимандритом Єлецького монастиря і архієпископом Чернігівським. Більш детально про цю видатну особу у нашому матеріалі на сайті ichernihivets.com.
Дитинство та юність святого Феодосія Углицького
Точна дата і місце народження святителя Феодосія Углицького невідомі. За деякими даними, він народився в 30-х роках XVII століття на Поділлі, можливо в містечку Уланів. Батьки майбутнього святого, Микита та Марія Углицькі виховували малого в дусі християнського благочестя. Хлопчина вирізнявся серед своїх однолітків лагідним характером і старанністю в молитві. Феодосій – церковне ім’я. Яке ім’я він отримав при народженні, невідомо.
Феодосій Углицький Чернігівський навчався в Києво-Братській колегії при Київському Богоявленському монастирі. Це був кінець 40-х років XVII століття – час найбільшого розквіту колегії.
Феодосій навчався при різних ректорах – Інокентії Гізелю, Феодосію Софоновичу і Лазарю Барановичу. Не менш відомими були і викладачі – Арсеній Сатановський, Єпифаній Славинецький, Іоаникій Галятовський. На жаль, Феодосій не закінчив своє навчання через бойові дії, що були розпочаті литовським гетьманом Янушем Радзівілом проти гетьмана Богдана Хмельницького. В 1651 році війська загарбників зайшли до Києва, тому навчання в колегії довелося призупинити.
За деякими даними, Феодосій Углицький воював у війську Богдана Хмельницького разом зі своїм родичем – Євстафієм Полоницьким. Ким був Євстафій Феодосію, точно не відомо. Можливо вони були навіть братами. Після перебування у війську Феодосій відправився за кордон продовжувати своє навчання.
Десь в 1640-х роках Феодосій Углицький видав свою доньку заміж за племінника Івана Брюховецького, Гетьмана Лівобережної України.
Церковна діяльність архієпископа Феодосія Углицького
Приблизно в 1658 році, а можливо і раніше майбутній святий прийняв постриг в Києво-Печерській Лаврі. Йому дали нове ім’я – Феодосій на честь відомого тезки, Феодосія Печерського. В цьому ж, 1658 році, Феодосій почав служити ієродияконом в Софійському соборі.
Через деякий час київський митрополит Діонісій призначив Феодосія намісником кафедрального дому. Але мирська суєта і слава зовсім не приваблювали святого. Тому він виїхав з Києва до Крупицького Микільського монастиря під Батурином. Цей монастир вирізнявся з інших суворими звичаями і аскетизмом.
В 1662 році Феодосія призначили ігуменом в Онуфріївський монастир під Корсунем. В цьому монастирі, переховуючись від гніву Москви, знаходився і Київський митрополит Діонісій Балабан. Будучи палким прихильником незалежності, митрополит підтримував гетьмана Івана Виговського в його війні проти Московії.
Поразка Виговського змусила Діонісія перебратися з Києва до Корсуня.
Феодосій Углицький – ігумен Видубецького монастиря
В 1664 році Феодосія призначили ігуменом Видубицького монастиря в Києві. Цей монастир дуже постраждав від Руїни, тому ігумену довелося відновлювати його практично з нуля.
Феодосій посприяв максимальному розквіту монастиря. Тут з’явилися хор і школа, були приєднані землі в урочищах Лісняки, Гниленщина і Калинівщина. Ці землі закріпив за монастирем ще Юрій Хмельницький. Створений Феодосієм хор прославився не тільки в Україні, а й в Москві. В 1685 році Феодосій прислав до Москви півчих з цього монастиря.
Феодосій був строгим, але справедливим наставником монастирської братії. Він дбав не тільки про економічне піднесення монастиря, а й про духовне зростання монахів. Тому в 1680 році Феодосій побудував при монастирі невеличкий скит для тих братів які шукали усамітнення. Намісником в цьому скиті став ієромонах Іов Опалінський.
Брат Феодосія, Семен був дяком при Новгородському воєводі Ромодановському. Феодосій «підключив зв’язки» і домагався у московської церковної влади фінансової допомоги для свого монастиря.
Та прихильність московських церковників не могла залишитися непоміченою колегами-заздрісниками. Єпископ Мстиславський Мефодій написав на Феодосія «доповідну записку» про те, що Феодосій «листувався зі зрадниками». 20 вересня 1668 року Феодосія змусили відповідати на цей наклеп. Але цар не повірив злостивцям, видавши 17 листопада 1668 року свою милостиву грамоту. Цією грамотою з Видубецького ігумена були зняти всі підозри.
Лазар Баранович, архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський високо оцінив духовні якості Феодосія і наблизив його до себе. В 1678 році в керівництві української православної церкви відбулися зміни. Лазаря Барановича призначили місцеблюстителем київської митрополії. По суті, він став виконувачем обов’язків митрополита. Та Лазар Баранович не поспішав залишати любий серцю Чернігів. Тому вирішив не їхати до Києва самому, а відправити туди замість себе Феодосія. Так колишній видубицький ігумен фактично став митрополитом.
В 1685 році відбулися вибори нового київського митрополита. На них переміг Гедеон Четвертинський. На цих виборах з поміж інших ієрархів Феодосій мав право вирішального голосу. В цьому самому році він і Переяславський ігумен Ієронім Дубина поїхали в Москву сповістити Патріарха про нового київського митрополита.
В 1687 році Феодосій створив у містечку Літковичі ремісничий цех. Літковичі входили до володінь Видубицького монастиря. Інколи економічною частиною життя монастиря Феодосій займався навіть більше, ніж духовним.
Чернігівський період кар’єри Феодосія Углицького
В 1687 році Лазар Баранович почав шукати собі спадкоємця. Тому він призначив Феодосія Углицького архімандритом Єлецького Успенського монастиря в Чернігові. Неподалік від головного храму цієї обителі навіть зберігся будинок, в якому жив святий. Нині будинок являє собою значну архітектурну пам’ятку. Це єдина дерев’яна споруда XVII століття, що й досі збереглася на Лівобережній Україні.
Єлецький монастир був розорений після володарювання домініканців і єзуїтів. Тому, як і Видубицький, його довелося відновлювати практично «з нуля». За три роки праці обитель вийшла на більш-менш прийнятний рівень свого існування.
На новій посаді Феодосій Углицький допомагав у всьому Лазарю Барановичу. Так, він допомагав «тримати відповідь» перед московським патріархом, коли він почав «пред’являти» за зв’язок київської митрополії з Флорентійським Собором у питанні про Святі Дари.
В 1689 році Феодосій їздив «на килим» з цього самого питання до Патріарха. Його компаньйоном у цій поїздці став Батуринський ігумен Дмитро Туптало. В майбутньому Дмитро Туптало став Ростовським митрополитом.
Будучи архимандритом Єлецького монастиря, Феодосій два рази висувався на вищі посади в церковній ієрархії. В 1690 році після смерті митрополита Гедеона Феодосій став третім кандидатом на найвищу посаду в українській церкві. Проте митрополитом обрали не його, а Варлаама, який до цього був архімандритом Печерського монастиря. Після цих «службових перестановок» Феодосія пропонували на посаду печерського архимандрита.
Престарілий 90-річний Лазар Баранович передчував свою смерть, тому вирішив завчасно передати всі справи Феодосію Углицькому. 11 вересня 1692 року відбувся представницький Собор за участю Івана Мазепи, на якому це і відбулося. 3 вересня 1693 року Лазар Баранович відійшов на небеса. Феодосій був свідком останніх хвилин життя свого духовного наставника.
Феодосій Углицький намагався зробити для української церкви все що міг. Умови для цього були непростими: сама українська держава залежала від Московії. В Успенському соборі Московського кремля Феодосія висвятили архієпископом. Через 17 днів після цього Феодосію вручили про це напрестольну грамоту.
Феодосій отримав право проводити богослужіння в спеціальному одязі – саккосі. На той час це право було закріплене за митрополитами і самим патріархом.
По суті, Чернігів визнали першим між іншими архієпископствами і вшанували авторитет Феодосія у церковному світі.
Наступну статтю про святого ми присвятимо чернігівському періоду кар’єри Феодосія Углицького і його канонізації.
