Великий князь Київський Ярослав Мудрий прожив довге, славне життя та помер у віці 76 років. Правитель лишив після себе не тільки міцну державу з кодексом законів, але й цілу “команду” спадкоємців — п’ятьох синів, що народилися в шлюбі зі шведською принцесою Інгігердою.
Зауважимо, кожний з них в свій час зіграв важливу роль в історії Київської Русі.
В цій статті, на сайті ichernihivets, поговоримо про четвертого сина Ярослава Мудрого, князя Чернігівського та Київського — Святослава Ярославича, якого вважають чи не найвдалішим правителем Чернігова за його довгу історію.
“Родися третий сынъ Ярославу, и нарече имя ему Святославъ”
Перший раз ім’я Святослава спливає у літописі від 1027 (6035) року у повідомленні про його народження. А другий раз про нього згадали вже у 1054 році, коли князь Київський Ярослав Мудрий поділив державу між синами.
Як жив Святослав Ярославич ці 27 років історикам на сьогодні невідомо. Найбільш популярна версія — весь цей час він “сидів на князівстві” у Володимир-Волинському. І напевно його правління було вдалим, адже у 1054 р. Святослав отримав від батька стратегічно важливий, і куди більш могутніший за Володимир-Волинський, Чернігів “з усіма його землями”.
Де закінчувалися кордони тогочасної Чернігівщини невідомо, але очевидно що князівство то було з найбільших, адже серед міст, які входили до його складу називають — Тмутаракань (Кубань), Рязань, Муром, а також територію В’ятичів (узбережжя річок Ока та Москва) та Ростово-Суздальські землі.
Тріумвірат Ярославичів
В славній історії Київської Русі, був недовгий, але вкрай продуктивний період, який сучасна наука називає “тріумвірат Ярославичів”. Він почався у 1054 р. і продовжувався близько 20 років. Весь цей час київський князь Ізяслав Ярославич правив Русю у рівному союзі зі своїми братами, князями Чернігівським та Переяславським — Святославом і Всеволодом.
Сини Ярослава Мудрого жили без сварок та війн між собою, а відсіч зовнішнім ворогам давали спільно.
А ворогів у Київської Русі було достатньо, адже саме тоді на кордонах держави вперше з’явилися половці, вже не як розрізнені племена, а грізне військо, об’єднане ханом Болушем. Воювали також Ярославичі з турками-сельджуками на стороні Візантії, с балтськими племенами та з торками.
Внутрішня політика “тріумвірату” складалася з нагляду за правлінням інших князів та розв’язанні нагальних проблем “провінцій”.
Вже на початок 60-х років концепція “розділяй та володарюй”, призвела до того, що у “старших” Ярославичів фактично не лишилося серйозних опонентів в державі, крім одного, князя Полоцького — Всеслава Брячиславича.
Як боролися з “сепаратизмом” у часи Київської Русі
Історична довідка: Всеслав Брячиславич, князь полоцький (1029-1101) належав до роду Ізяславичів, що почався від сина Володимира Великого, Ізяслава.
За сьогоднішніми мірками політика Ізяславичів в межах Київської Русі була класичним прикладом сепаратизму, адже правителі полоцькі при любій нагоді підкреслювали свою незалежність від центральної влади. Їх угіддя й так мали певні права автономії, але норовливим князям цього завжди було мало, тому періодично Київ мусив нагадувати Полоцьку, хто в хаті хазяїн. Так було й в часи Ярослава Мудрого, а після його смерті проблему “народної республіки” довелося вирішувати Ярославичам.
Судячи з літопису, остаточно Києву урвався терпець після того, як військо князя полоцького Всеслава розорило Псков та Новгород. Це сталося у 1065-66 рр., і уже в 1067 р. спільна армія “тріумвірату” взяла Менеск (Мінськ), а потім вщент розбила військо Всеслава у битві на річці Немига. У результаті цієї військової операції проблема “автономії” Полоцька була на якийсь час вирішена — Всеслава посадили під арешт у Києві, а правити непокірним князівством поставили “свою” людину, сина Ізяслава Ярославича — Мстислава.
Яким був Чернігів при правлінні Святослава Ярославича
На жаль, ми не маємо сьогодні детального опису правління Святослава Ярославича у Чернігові з 1054 по 1073 рр., але з різних історичних джерел відомо, що для міста та регіону це був період економічного розквіту. Чернігів розростався та будувався, а саме князівство було на вершині політичної та військової могутності.
Чим відзначився Святослав у Чернігові? Науковці, що вивчають цей період історії стверджують, що найбільшу увагу князь приділяв співпраці з церквою та щедро “спонсорував” різноманітні духовні проєкти.
Так, при його безпосередній участі йшло активне будівництво храмів та монастирів. Саме під час його правління у Чернігові звели Ільїнський та Єлецький монастирі, Спасо-Преображенський собор, заклали Успенську церкву. Зауважимо, що саме тоді, завдяки підтримці князя, у Болдиних горах з’явилися знамениті Антонієві Печери — підземний монастир Антонія Печерського. Святослав дав притулок Антонію у Чернігові, після того, як святого за “активну громадянську позицію” вижила з Києва місцева знать.
Відомо також, що Святослав, як освічена людина (князь знав декілька мов та мав велику бібліотеку), фінансував виготовлення двох рукописних книг, що отримали назву Ізборники Святослава. Книги з’явилися у світ у 1073 та 1076 рр. і стали неабиякою культурною подією того часу.
Історична довідка: На сьогодні Ізборники Святослава — одні з найдревніших давньоруських писаних книг, що дійшли до нас. По своєму значенню вони не поступаються таким видатним пам’яткам світової літератури, як Остромирове Євангеліє та Новгородський кодекс.
Кінець епохи “тріумвірату” та недовге правління Святослава у Києві
Все добре колись закінчується, і у 1073 р. союз Ярославичів. від якого тільки користь була землі Руській, остаточно розпався. Що стало причиною цього? Є декілька версій подій. По офіційній, Святослав під час чергової навали половців зумів відстояти Чернігівщину і розбив їх військо під Сновськом. В той самий час князь Ізяслав отримав поразку від степовиків, за що “люд київській” вигнав його з міста та запросив на правління Святослава.
Насправді історики говорять, що, вочевидь, мала місце “багатоходова” інтрига та змова Святослава й Всеволода.
У результаті “держперевороту” Ізяслав втік до Європи, звідки без успіху, аж до самої смерті Святослава, пробував повернути собі владу в Києві.
Що було далі? Після втечі Ізяслава, Святослав став фактично одноосібним правителем Київської Русі. Вочевидь, у Києві він керував би не менш вдало, ніж у Чернігові, але тривало його правління лише 3 роки. Про цей короткий період життя князя відомо, що у нього склалися непрості стосунки з місцевою церквою, яка не хотіла визнавати його законним правителем. І тільки після заснування Печерської церкви неформальний лідер монахів Києва, Феодосій, дозволив згадувати князя у молитвах. А остаточно конфлікт було вичерпано вже після смерті авторитетного церковника, у 1074 р. В той таки час Святослав заснував знаменитий Симеонівський монастир, який згодом став родовим монастирем чернігівських Ольговичів.
Смерть Святослава та поневіряння його нащадків
У 1076 р. Святослав Ярославич серйозно захворів і його прооперували, на рівні медицини тих часів. Літопис згадує, що у князя була желва (пухлина), яку спробували видалити, але хворий помер на “операційному столі”. Таким чином, князь ще й увійшов у історію вітчизняної медицини, як перша жертва лікарської помилки. На той момент Святославу Ярославичу було 50 років. Не дивлячись на те, що все це сталося у Києві, поховали князя у Чернігові. Чому саме там? Пояснення слід шукати у подальших подіях.
Після смерті Святослава, київський престол перейшов до Всеволода. Але княжив він недовго і скоро, під загрозою воєнного вторгнення, повернув його “законному” правителю — Ізяславу, який, своєю чергою, загинув через рік у битві й Київ знову дістався Всеволоду.
Якби там не було, Ізяслав встиг помститися. Його короткого періоду правління вистачило, щоби Святославичі, що “сиділи” по різних містах Чернігівщини, втратили все. Літопис пише, що втрималася їх влада тільки в Тмутаракані.
P.S Історична справедливість до нащадків Святослава була відновлена через декілька років після смерті Всеволода, на знаменитому Любечському з’їзді князів, коли їм повернули всі вотчини, з містами та землями.
