Історія Чернігова нерозривно пов’язана з військовою історією краю та країни в цілому. Тисячолітнє місто пройшло крізь міжусобні війни, поневолення Литвою, Польщею та Москвою, дві світові війни. В наш час Чернігів зіткнувся з російською агресією. Історія війн та протистоянь загарбникам – це частина загальної історії, яку потрібно знати. Хоча б для того, щоб робити з неї правильні висновки. Більш детально про це у нашому матеріалі на сайті ichernihivets.com.
Чернігів за часів Київської Русі
Перша згадка про військові дії на території сучасної Чернігівської області датується 884 роком. Літописець пише: «У 884 р. ішов Олег на сіверян, і переміг сіверян, і наклав на них данину легку. І не велів їм хозарам данину давати». З цієї згадки ясно, що київські князі намагалися підкорити племена, що населяли околиці молодого князівства і одночасно боролися проти кочового племені хозар.
У 907 році, після вдалого походу на Візантійську імперію, князь Олег уклав з переможеними угоду. Згідно неї переможені греки повинні були платити дань не тільки Києву, а й Чернігову та іншим містам князівства. Чернігів у цьому списку згадується другим. Історики впевнені, що це не просто так. Чернігів на той час встиг не тільки стати органічною частиною Русі, але й набути великого значення в цій державі.
Чернігівці брали активну участь у походах київських князів Ігоря, Святослава і Володимира. Ці роки були періодом найбільшої могутності протоукраїнської держави. Згодом починається період кривавих міжусобних воєн та феодальної роздробленості.
Одна з таких війн сталася у 1024 році, коли тмутороканський правитель Мстислав Володимирович вирішив боротися за київський престол зі своїм братом, Ярославом Володимировичем. Внаслідок битви під Лиственом київський князь потерпів поразку, але Мстислав не зумів повною мірою скористатися результатами битви. Кияни не хотіли визнавати зайду своїм князем. І тоді були прийняте соломонове рішення: державу поділили на дві частини. Ярослав отримав Правобережжя, білоруські князівства і Київ, а Мстислав став князем чернігівським.
Смерть київського князя Ярослава дала новий початок міжусобицям та братовбивчій війні. Одним з найбільш спритних виявився Святослав Ярославич, який посів чернігівський престол та дав початок чернігівській гілці Рюриковичів. Саме за князювання Святослава на Русі з’явилася нова страшна загроза – половці.
У 1068 році на річці Альті відбулася битва між ними та військами кількох руських князів. На жаль, русичі тоді програли – це дало половцям можливість практично вільно спустошувати землі Київської Русі. В листопаді цього ж року хан Шарукан зібрав 12-тисячне військо і відправився з ним завойовувати Чернігів. Хтозна, як би склалася подальша історія. Князь Святослав зібрав 3 тисячі хоробрих воїнів і відбив зухвалий напад. Шарукан був взятий в полон. Запам’ятайте цей рік, адже це була перша перемога русичів над небезпечним сусідом і ворогом.
У 1078 році спалахнула ще одна міжусобна війна. Чернігівський правитель, Всеволод Ярославич мусив відбивати напад Олега Святославича, який хотів княжити в Чернігові. 25 серпня цього року відбулася битва на річці Сожиці, війська Всеволода були розбиті, а у Чернігові став правити Олег.
Але Всеволод не змирився зі своєю поразкою. Вже у вересні він разом з братом, київським князем Ізяславом та сином Володимиром, відомим як Мономах, підступили до Чернігова та спалили його посад. 3 жовтня між конкурентами відбулася битва на Ніжатиній Ниві. Ярославичі перемогли, але надто дорогою ціною. Київський князь поліг у бою. Тому по результату цієї битви Всеволод став княжити в Києві, а його син Володимир – в Чернігові. Що стосується князя Олега, то його зіслали на грецький острів Родос.
В 1094 році Олег повернувся зі свого заслання, та за підтримки братів вирушив на Чернігів. Справа закінчилася не на користь Володимира – йому довелося покинути місто. Через три роки після цього відбувся Любецький з’їзд, який підтвердив права клану Святославичів на Чернігів.
Наступна воєнна сторінка Чернігова не просто була невдалою. Вона привела до великої трагедії – у 1239 році монголо-татари взяли Чернігів та знищили його вщент. Столицю князівства перенесли в Брянськ.
Місто Чернігів було значною мірою спустошене, проте продовжувало жити. Підтвердженням цьому став подарунок волинського князя Володимира Васильковича. Князь прислав Спасо-Преображенському собору Євангеліє в сріблі з перлинами. Отже, у місті був приход, а отже жили й люди.
Литовсько-Польська доба
Внаслідок набігів монголо-татар руські землі були значною мірою ослаблені, а тому не могли чинити опір новим завойовникам. Цими завойовниками стали литовці. У 1355-1356 році більша частина сучасної Чернігівщини увійшла до складу Великого Князівства Литовського. На початку 15 століття Сіверщиною правив князь Свидригайло. У 1430 році він став великим литовським князем.
Приблизно в цей самий час набирає сили північний сусід колишнього Чернігівського князівства – Московське царство. «Ідеєю фікс» московських правителів завжди було підтвердження своєї легітимності через захоплення Києва або земель, які колись йому належали. Тому не дивно, що в 1500 році Чернігів разом з частиною Сіверщини стає здобиччю московського війська. У 1531 році загарбники збудували в місті нову фортецю, привезли свій гарнізон і 27 великих гармат. В цей час у місті було близько 1000 стрільців.
У 1562 році литовський воєначальник Філон Кміта захопив і спалив Чернігів. В ході битви він отримав наскрізне кульове поранення в плече. Але незважаючи на це, з поля битви не йшов.
У листопаді-грудні 1604 року Чернігів намагалися взяти війська Лжедмитрія. Штурм виявився невдалим. Проте жителі самі перейшли на бік самопроголошеного царя.
У 1610 році фортецю Чернігова спалив ротмістр Самійло Горностай. З 1618 року Чернігівщина увійшла до складу Речі Посполитої.
Військові події доби Гетьманщини
1648 рік назавжди увійшов в історію як рік початку національно-визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького. Чернігів, ясна річ, не міг залишатися осторонь цієї боротьби.
В травні цього року козацьке військо підступило до міста і через три тижні облоги взяло його. Козакам здалися і сусідні з Черніговом міста. За свідченнями самих поляків, в одному з міст козаки вбили близько 800 представників шляхти.
Не зважаючи на перемогу, місто ще довгий час було ареною боротьби між поляками та українцями. Згідно Зборівського договору 1649 року чернігівські землі знову опинилися під поляками.
В 1651 році битва за місто відновилась. Чернігівському полку Мартина Небаби прийшли на допомогу Ніжинський і Київський полки. Звільнивши Чернігов, козаки намагалися підкорити собі й Гомель, проте це їм не вдалося.
18 вересня цього ж року був підписаний Білоцерківський мирний договір. Польське військо знову окупувало Чернігів.
Внаслідок Переяславських угод Україна стала автономією в складі Росії. В Чернігів, як і у всі інші полкові міста, були прислані воєводи.
