Петро Олексійович Руденко був чоловіком із золотими руками. Він майстерно займався машинобудуванням, науковою діяльністю і написанням віршів. Недарма кажуть, талановита людина – талановита у всьому. Саме таким був Петро Олексійович Руденко – вчений, який пов’язав своє життя з Черніговом. Більше на ichernihivets.com.
Дитинство Петра Руденка
Петро Олексійович Руденко народився 8 січня 1935 року у Кривому Розі – промисловому центрі, відомому своїм гірничо-металургійним комплексом. Його батько Олексій, як і більшість місцевих чоловіків, тоді працював у шахті. Проте свої перші роки Петро провів не у Кривому Розі, а в Липецьку. Сім’я Руденків вимушено переїхала в це місто і залишалась у ньому до 1938 року, поки Олексія Руденка не мобілізували. Після того Петро з матір’ю відправились до дідуся, який проживав у селі Михайлове на півночі Чернігівщини.
Як тільки батько Петра закінчив свою службу в армії, сім’я Руденків повернулась до Кривого Рогу. Там Олексій Руденко повторно влаштувався на роботу в шахту. І, здавалося б, нарешті в Руденків настане стабільне життя. Однак невдовзі почалась німецько-радянська війна, Олексія Руденка призивають і він зникає безвісти. Так шестирічний Петро залишився без батька. Наступного року німців вигнали з Кривого Рогу і хлопець пішов до школи. Він досягав хороших результатів, попри все, що трапилось з ним і його сім’єю.
Мати Петра Олексійовича Руденка знала, як сильно він любить Михайлове, тому возила його туди щоліта. У селі Петро допомагав дідусю з господарством, випасав телят, ходив по гриби, рибалив і писав вірші. Словом, проживав кардинально інше життя, порівняно з Кривим Рогом. Разом з тим, хлопець не гребував і атмосферою свого рідного міста, адже промисловість – знайома для нього сфера. Петро навіть вирішив працювати в ній, наслідуючи батька.
Освіта Петра Руденка
Закінчивши сьомий клас у Кривому Розі, Петро Олексійович Руденко вступає в автомеханічний технікум у Дніпрі. Успішно випускається з нього, після чого отримує направлення на роботу в Нижній Новгород і відправляється в нове місто. Петру Олексійовичу не подобалось працювати там. Він просив керівництво перевести його в Україну, що, зрештою, і сталось. Тоді Петра Олексійовича направили в Київ, потім у Житомирську область, а в 1954 році призвали до армії.
Відслуживши три роки, Петро Олексійович Руденко демобілізувався і захотів стати висококваліфікованим спеціалістом у сфері промисловості. Керуючись такими міркуваннями, у 1957 році Петро вступив у Дніпропетровський металургійний інститут на заочне навчання. Паралельно з цим працював на різних роботах: як слюсар, технолог, конструктор, старший інженер. У 1960 році Петро Олексійович перевівся в Український заочний політехнічний інститут.
У 1963 році Петро Олексійович Руденко випустився з інституту, здобувши інженерну освіту. Після цього вирішив спробувати себе в ролі педагога, влаштувався у криворізьку школу і навчав дітей токарства. Тоді Петро Олексійович виявив: йому вдається находити спільну мову з молодим поколінням і пояснювати предмет. Тому продовжив педагогічний шлях вже як викладач технічних дисциплін у Криворізькому машинобудівному технікумі. А у 1965 році почав працювати в Криворізькому гірничому інституті.
Науково-дослідна діяльність Петра Руденка
У 1971 році Петру Олексійовичу Руденку вдалось захистити свою кандидатську дисертацію і здобути звання кандидата технічних наук. Окрилений успіхом, Петро Олексійович спробував влаштуватись у Чернігівський філіал Київської політехніки як доцент кафедри технології машинобудування. І в нього вийшло: Петра взяли на цю посаду і в 1972 році він переїздить до Чернігова. На новому місці вчений завзято береться за викладацьку та наукову діяльність. Разом з цим Петро Олексійович допомагав:
- обласній “Сільгосптехніці”;
- Чернігівському заводу автозапчастин;
- Чернігівському інструментальному заводу;
- Чернігівській фабриці гумотехнічних виробів;
Перебуваючи в Чернігові, Петро Олексійович Руденко щороку писав близько десяти наукових робіт, присвячених технічним питанням. Він надзвичайно серйозно підходив до своєї роботи і чернігівські колеги бачили це. Тому в 1982 році, коли чинний директор Чернігівської політехніки Євген Калита пішов на пенсію, саме Петра Олександровича призначили на цю посаду, замість нього. Петро, своєю чергою, намагався різнобічно розвивати політехніку – як в освітньому, так і в матеріальному плані.
Петро Олексійович Руденко працював директором Чернігівської філії Київської політехніки до 1986 року. Тоді йому довелось полишити цю посаду, адже вона надмірно навантажувала його, людину у віці. Проте вчений не полишав науку на зовсім. Він залишився на кафедрі технології машинобудування і наступного року став її професором.
Петро Олексійович Руденко вміло писав не тільки наукові роботи, а й вірші: вони були його хобі. У них Петро оспівував природу Михайлового, атмосферу промислового Кривого Рогу, життя освітян, красу жінок й інші теми, що відгукувались його творчій душі. На щастя, Петро Олексійович видав їх і чернігівці мають можливість ознайомитись з ними в бібліотеці.