Кожній людині потрібен досвідчений наставник, який допомагатиме їй досягати нових висот. Тому спортсмени мають своїх тренерів – майстрів спорту, невтомних мотиваторів і вірних друзів. Одним з них був Олександр Васильович Риков, що пов’язав своє життя з Черніговом. Більше на ichernihivets.com.
Становлення Олександра Рикова як спортсмена
Життя Олександра Васильовича Рикова почалося 28 червня 1941 року в Горлівці, Донецької області. У підлітковому віці юнак почав працювати на місцевих шахтах, наслідуючи своїх батьків, які займалися гірничою справою. У шахтах Олександр добував породу, кріпив стійки, вантажив тверде паливо у вагонетки та вивозив його на верх. Цю важку роботу йому довелось виконувати за високої температури, а також загазованого метаном повітря.
Олександр Васильович Риков ставився до таких умов праці як до випробування, що має загартувати його тіло й дух. Тому після роботи в шахті він відвідував місцевий спортзал і займався зі спортивними снарядами. У результаті Олександр став сильним і витривалим, що допомогло йому в армії. Там він використовував свої фізичні якості, щоб гідно представити військову частину, у якій служив, на важкоатлетичних змаганнях.
Переїзд Олександра Рикова до Чернігова
У 1969 році Олександр Риков завершив Київський інженерно-будівельний інститут і разом з дружиною прибув до Чернігова. Передбачалось, що вони працюватимуть у Чернігові наступні три роки за спеціальністю. Однак, сталось не так, як гадалось: їм відмовили у працевлаштуванні. Через це Олександр відчув справжній відчай і, щоб вгамувати його, пішов у чернігівський спортзал. Поки Олександр займався зі штангою, за ним уважно стежив Микола Нак – Голова спортивного товариства “Авангард”. Він зацікавився спортивними навичками Олександра і запропонував йому вакансію тренера з важкої атлетики.
Олександр прийняв цю пропозицію і почав опановувати нову професію. Адже самостійно займатися важкою атлетикою – одне, а тренувати нове покоління спортсменів – зовсім інше. Задля цього Олександр освіжив свою пам’ять: згадав чого його навчили досвідчені спортсмени. Ще ознайомився зі спеціалізованою літературою, присвяченою важкій атлетиці та тренерству. Коли з теоретичною частиною було завершено, Олександр перейшов до практичної.
Працюючи тренером, Олександр Риков підтримував своїх вихованців, показував власним прикладом як виконувати ту чи іншу вправу. Проте Олександр не відразу відчув, що він на своєму місці. Усвідомити це допомогло визнання одного з його підопічних чемпіоном СРСР. Йдеться про Анатолія Антоніо, який став першим чемпіоном з Чернігівщини в 1972 році.
Паралельно з цим, Олександр продовжував розвивати свої спортивні уміння. Адже він залишався витривалим і вмілим спортсменом, який постійно вдосконалювався. Це дозволило Олександру вибороти звання майстра спорту СРСР, а також отримати загальне визнання. У 1976 році його назначили другим тренером збірної СРСР з важкої атлетики, а в 1980 році Олександр отримав звання заслуженого тренера України. Для Олександра Рикова це було надзвичайно важливо, адже колись йому довелось освоювати цю справу з нуля.
За свою кар’єру тренера Олександр Риков був наставником багатьох спортсменів, зокрема Наталії Скакун, Наталії Смаль, Наталії Давидової, Віти Руденюк, Валерія Кравчука, Анатолія Писаренко. Підопічні відгукувались про Олександра тільки позитивно. Наприклад, Наталія Скакун говорила, що Олександр Васильович Риков був їй як другий батько.
У 2008 році Олександр Риков отримав звання почесного громадянина Чернігова. Хоч у 2023 році тренер відійшов у засвіти, чернігівці пам’ятатимуть його як майстра своєї справи та чудового наставника для наступних поколінь спортсменів.