Для більшості людей релігія – це виконання якихось зовнішніх обрядів: піти до церкви освятити паску, охрестити дитину чи замовити службу для померлого родича. Але колись все було інакше: наші предки були ладні померти за віру. В цій статті на ichernihivets.com ми поговоримо про мученицький подвиг двох хоробрих людей: князя Михайла Чернігівського та його боярина Феодора.
Княжіння в Новгороді
Михайло Чернігівський з самого свого дитинства вирізнявся благочестям і лагідністю. У нього було дуже погане здоров’я. Хтось порадив юному княжичу попросити допомоги у преподобного Микити Переяславського. За переказами, святий передав Михайлу дерев’яний посох. Після цього наступило зцілення.
В 1223 році в Києві пройшов з’їзд руських князів. На цьому з’їзді вирішувалося важливе питання – допомога половцям проти різко посилених монголо-татар. Для руських князів половці були природними ворогами, вічною загрозою зі степу. Але в тому році було вирішено об’єднати зусилля з ворогами для боротьби проти ще більшого зла, що насувалося на всю Європу зі сходу. Учасником цього історичного з’їзду був і Михайло Чернігівський.
У цьому самому році відбулася битва на Калці. В бою з загарбниками загинув дядько Михайла, чернігівський князь Мстислав. Михайло став його спадкоємцем. Через 2 роки після цього Михайло став князем у Великому Новгороді – туди його запросили самі містяни. Після цього між Новгородом і Володимиром наступив мир. Жінка володимирського князя, Агафія була рідною сестрою Михайла. Так у середньовіччі родинні зв’язки припиняли війни і рятували життя тисяч людей.
Михайло недовго княжив в Новгороді – рідний Чернігів був милішим. Відомо, що в 1227 році між чернігівським князем Михайлом і курським князем Олегом розпочався серйозний конфлікт. Примирив їх київський митрополит Кирило. В цьому самому році Михайлу довелося і самому стати миротворцем – він примирив князів галицького і київського.
Починаючи з 1235 року Михайло був одночасно і чернігівським, і київським князем.
Нашестя монголо-татар на Русь
Та княжити довелося в складні часи. В 1238 році татаро-монголи розорили Володимир, Суздаль і Рязань. Наступними були землі Переяслава і Чернігова. В 1240 році монголи вже були під стінами Києва. Умови у загарбників були простими: здавайся або помри.
Михайло терміново вирушив до Угорщини за військовою допомогою. Просив він допомогти і Польщу, і германського імператора. Та відповіддю європейських політиків була лише «занепокоєність». Нічого не нагадує?
Як склалася історія добре відомо кожному, хто відвідував школу: монголи сплюндрували землі Русі, а потім прийнялися за Польщу і Угорщину. Цю історію добре було б знати Угорщині, яка «прогинається» під Росію. Але на жаль, історія майже ніколи нікого нічому не навчає.
Михайло, повернувшись до розореного Києва, деякий час жив неподалік від міста, а потім повернувся «до рідних пенатів» – в Чернігів.
В 1245 році князь Михайло зробив ще одну спробу зупинити Орду. Він відіслав на Ліонський собор у Францію митрополита Петра. Петро закликав перших осіб католицької Європи організувати проти Орди хрестовий похід. Та Європа на те й Європа – її солдати воювали проти занепадаючої Візантійської імперії. А виступити проти грізного і сильного суперника європейські королі не хотіли. В цих непростих обставинах руські князі могли сподіватися тільки на себе.
Вимога покоритися і отримати ханський ярлик
Завоювавши руські землі, монголо-татари задумали провести перепис населення та обкласти людей даниною. Від князів вимагалося лише одне – повна покірність хану. Кожен з князів був повинен отримати ярлик – особливий дозвіл від хана на правління.
І ось прийшла пора відправитися в Орду і князю Михайлу. Добрі люди підказали йому, що татари готують проти нього щось лихе – можливо навіть примусять зректися православної віри. Татари добре знали, що Михайло підбурював європейських правителів до війни з Ордою. І, звісно, вирішили помститися. Духовний батько благословив князя бути сповідником віри Христової.
Це додало князю наснаги, і в 1245 році він разом зі своїм боярином Феодором поїхав до Орди. Там язичницькі жерці почали вимагати від них пройти через багаття, начебто для того щоб очиститися від лихих думок. Але при цьому треба було вклонитися двом стихіям: сонцю і вогню. Для язичників це було нормально, а от для християнина ні. Це було б пряме порушення божої заповіді: «Не сотвори собі кумира».
Тому на вимоги язичників Михайло твердо відповів: він готовий вклонитися їх царю, але не божкам. Кажуть, що Батий, почувши про цю відповідь, дуже розлютився, і сказав, що або русичі покоряться, або загинуть лютою смертю. Михайло і Феодор причастились перед смертю і приготувалися до мук.
Розправа над князем
Татари довго били князя Михайла, аж поки земля навколо не стала червона. Після цього один з татар просто відрубав Михайлу голову.
Але смерті князя монголам було мало. Боярина Феодора спочатку намагалися переконати перейти у язичництво, обіцяли у випадку покори зробити чернігівським князем. Та не скорився Феодор. Як і Михайло, він зберіг вірність христовій вірі до свого останнього подиху. Довго мучили татари Феодора, а потім також відрубали йому голову.
Хан наказав кинути тіла мучеників на поживу собакам. Але Бог явив диво: тіла були нетронутими доти, поки таємні християни не забрали їх і поховали. Пізніше мощі двох святих перевезли до Чернігова.
Це цікаво. Багато істориків вважають, що вбивство Михайла через неприйняття чужої віри було єдиним у відносинах між руськими князями і монгольськими ханами. Є досить цікава версія причини його смерті: Михайла вбили через інтриги інших Рюриковичів. Вони доносили до Батия «інформацію», начебто чернігівський князь вкрав коней, які були призначені для хана та робив інші «пакості».
Яке значення мав подвиг Михайла та Феодора
Подвиг Михайла та його боярина Феодора мав велике значення і справив велике враження навіть на мучителів. Відтоді вони більше нікого не примушували прямо виконувати язичницькі обряди. І все ж православна церква і русичі боролися з впливом Орди ще довго.
Тому Михайло і Феодор були не єдиними мучениками. Так, в 1246 році татари отруїли князя Феодора, замучили до смерті Романа Рязанського, Михайла Тверського та двох його синів, Олександра та Дмитра. Всім їм прикладом став подвиг мучеників Михайла і Феодора.
Перенесення мощей святих Михайла і Феодора в Москву
Москалі дуже полюбляють привласнювати собі чужу історію і чужих героїв. Ця звичка з’явилася у них дуже давно, за перших царів. Іван Грозний наказав перенести мощі святих до Москви. Це було зроблено 14 лютого 1572 року. Мощі стали зберігати в храмі, названому на честь двох святих.
В 1770 році мощі перенесли до Срітенського собору, а в 1774 році – в Кремль до Архангельського собору.
Інформацію про життя і подвиг Михайла і Феодора записав монах Зіновій Отенський, відомий церковний письменник середини XVI століття.
Відомий єврейський цар і творець книги Псалмів Давид казав: «Рід праведних буде благословенний». Це в повній мірі стосується Михайла. Михайло Чернігівський став родоначальником багатьох відомих родів Росії і України. Діти і онуки загиблого князя продовжили його місію, частиною якої було християнське служіння. Православна церква вважає святою дочку князя, Єфросинію Суздальську і Олега Брянського, його онука.
День пам’яті Михайла Чернігівського відзначають 3 жовтня.
