30 Листопада 2022

Злет та падіння Чернігівського князівства

Related

Сфера використання та підбір пакувальних стрічок

У більшості випадків, коли людина подарує іншим, вона упаковує...

Чернігівці стали частіше хворіти: у чому причина та що з цим робити?

За оцінкою експертів, сьогоднішній спалах  хвороб стався через війну....

Як правильно вибрати айфон 11

Айфон – це сучасний смартфон, який конкурує з багатьма...

Навіщо бізнесмену власний сайт і де його замовити у Чернігові?

У 2022 р. важко уявити життя поза цифровою реальністю,...

Share

Чернігівське князівство – частина Київської Русі, а згодом і окреме державне утворення. Правила князівством спочатку династія Рюриковичів, а з XIV століття Гедиміновичів. Крім Чернігова, повідомляє ichernihivets.com, в склад князівства входили Стародуб, Новгород-Сіверський, Путивль, Брянськ, Морівськ, Хоробор та інші. 

До 11 століття князівством правили в основному прислані зі столиці воєводи та місцева знать. У 1024 році чернігівським князем стає тмутороканський правитель Мстислав. Тмуторокань розташовувалася на місці теперішньої станиці Таманської (Кубань).

Після правління Ярослава мудрого на чернігівський престол сідає його син Святослав. Саме з Святослава походить чернігівська династія Рюриковичів.

Любечський з’їзд та початок династії Ольговичів

Деякий час Черніговом правив Володимир Мономах. Крім Чернігова, він володів ще Переяславом та Києвом. В 1097 році відбувся Любечський з’їзд. Метою з’їзду було припинення міжусобиць та об’єднання військових потуг окремих князівств в боротьбі з половцями. Цей з’їзд формально узаконив феодальну роздробленість Київської Русі. Кожен князь мав володіти тільки тими землями, якими володів його батько і не претендувати на землі свого сусіда. Ініціатор з’їзду, Володимир Мономах, отримав Переяславль, Суздаль і Ростов, Сіверщина включно з Черніговом дісталася Олегові і Данилу, синам Святослава Ярославича, онукам Ярослава Мудрого. Вони започаткували нову династію – Ольговичів.

Згодом Чернігівське князівство спіткала велика неприємність: воно розділилося на три частини з центрами власне у Чернігові, Новгород-Сіверському і Муромі. Незважаючи на це, авторитет чернігівських правителів зберігся, вони утримали за собою титул великих князів.

Військові походи та експансія чернігівських князів

Впродовж довгого часу Чернігів був політико-економічним і культурним центром давньоруської держави, а князі Чернігова володіли Києвом. Останнім місцевим князем, що одночасно володів «київською булавою», був Михайло Всеволодович (1238-1246).

Чернігівські князі постійно воювали з половцями, намагалися поширити свій вплив у бік Дону, Нижнього Поволжя, Кавказу й Тмуторокані. 

У цих військових походах половці були то союзниками, то ворогами князів. Один з походів на половців висвітлений у знаменитому літературному джерелі – «Слові о полку Ігоревім». Оскільки похід був невдалим, Тмуторокань згодом відійшла до Візантії. 

Після цього чернігівські князі перемкнули свою увагу на білоруські землі, поставивши у васальну від себе залежність Полоцьке князівство. Була ще й спроба поширити свій вплив на Великий Новгород, проте вона, на жаль, завершилася невдачею.

Період занепаду Чернігівського князівства

Починаючи з першої половини 13 століття відбувається поступовий занепад Чернігівського князівства. Чернігівські князі боролися з іншими правителями за Київ та Галич. Ситуацію погіршувала феодальна роздробленість самої Сіверщини. В 1223 році відбулася знаменита битва на Калці. Об’єднане русько-половецьке військо було вщент розгромлене переважаючими силами монголо-татар. Для давньої руської держави це була справжня трагедія, адже вона підтвердила перевагу монгольського військового мистецтва над руським. Під час битви на річці Калці загинуло чимало князів. Зокрема, поліг смертю хоробрих і Чернігівський князь Мстислав Святославович. Тому не дивно, що 18 жовтня 1239 року в Чернігів увійшли монголо-татари. Тодішній князь Мстислав Глібович, втік в Угорщину, а його наступника, Михайла Всеволодовича, вбили загарбники. Чернігів занепав, а центр Сіверщини перемістився до Брянська.

Звільнення від монголо-татар

Більше 100 років Чернігів перебував під владою монголо-татар, поки у 1355-1356 роках його не звільнили війська литовського правителя Ольгерда Гедиміновича. Територія колишнього Чернігівського князівства увійшла до складу князівства Литовського.

Подвійна зрада московитів та середньовічні Л/ДНР

У 1496 році землями Сіверщини став володіти московитський князь Семен Можайський. Щось не поділивши з московським князем Іваном III, він попросив політичного притулку у литовського князя Олександра Казимировича, а останній надав чернігівські землі «для годування».

Через 4 роки Семен Можайський чинить ще одну державну зраду і передає свої землі до складу Московії. Як кажуть, той хто зрадив один раз, обов’язково зробить це ще. Сама собою напрошується паралель з сучасними Л/ДНР – висновки робіть самі. Історія завжди повторюється. Лише потрібно навчитися бачити це.

У квітні 1500 року в Чернігів увійшли війська загарбників. В 1503 році було підписано мирний договір, за яким майже всі землі Сіверщини ввійшли до Московії. 

Через 4 роки відбувся ще один військовий конфлікт між литовцями і московитами. Після цього до литовської держави повернулося лише місто Любеч.

В черговий раз Сіверщина змінила власника через 100 років. В 1618 році землі колишнього князівства стали частиною Речі Посполитої. На його місті поляки організували нову адміністративну одиницю – Чернігівське воєводство.

.,.,.,.