Як і чим лікують народ і в що обходяться громадянам послуги лікарів — відповіді на ці питання дають чітке розуміння рівня культури суспільства, не кажучи про те, що кваліфікована медицина — це довге та здорове життя, те саме щастя, якого всім нам сьогодні не вистачає, пише ichernihivets.com.
Якість медичного обслуговування в Україні та в Чернігові, зокрема, сьогодні не дає приводів для гордості.Однак чи було так завжди та як взагалі розвивалася медицина в місті останні кілька століть?
XVIII століття
До середини XVIII ст. медицина в Чернігові була під патронатом церкви. Згідно з архівними документами, тоді в місті функціонувало 9 парафій і при кожній був госпіталь, що розміщувався в окремому приміщенні.
До речі, ці “медсанчастини” виконували й функції хосписів (будинків престарілих), де й доглядали за немічними.
Втім, це був вже час занепаду “церковної медицини” — через 15 років, у 1765 р., таких лікарень в Чернігові залишилося тільки 6. До того ж церква всіляко гальмувала розвиток медицини, як науки.
Таким чином, було очевидно, що реформа медичного обслуговування назріла. І першим кроком у цьому напрямку стало введення посади головного лікаря міста. Ним став Яків Узнанскій, який отримав від влади безплатне житло та зарплату — 144 руб. в рік.
Однак само по собі це мало що значило для поліпшення медичного обслуговування, адже в місті не було своєї лікарні.
Для цього знадобилося ще 20 років, і тільки у 1785 році в Чернігові завдяки “Приказу гражданской опеки”, з’явилася перша громадянська лікарня.
Вчення — світло …
І ось тут виявилося, що влада міста відкрили той самий ящик Пандори, коли кожне розв’язання проблеми приносило ще більші ускладнення.
Є головний лікар, немає лікарні. Відкрили лікарню, добре, але для неї потрібні кваліфіковані фахівці. А де їх брати?
Втім, тоді здавалося, що кадрове питання ось-ось вирішиться само собою. У 1786 р. Катерина II видала указ про створення Чернігівського університету, де серед інших факультетів значився й медичний. Однак, далі слів справа не пішла. Чому так сталося, невідомо, але Чернігів, безумовно, багато від цього втратив.
Ще однією проблемою реформування медицини була відсутність якісних ліків і місць їх реалізації. В цьому напрямку “крига скресла” у 1782 р, завдяки ініціативі місцевого ескулапа Я. Омеляновича, який відкрив першу міську аптеку.
У 1793 р. в Чернігові у нього з’явився конкурент, ще одну аптеку відкрив якийсь І. Цігрою.
XIX століття
У 1802 р в Чернігівській губернії запрацював “Приказ гражданской опеки”, який опікувався школами, лікарнями, в’язниці і богадільнями. Попри це наступні 50 років медицина в регіоні залишалася в тому ж зародковому стані, що й у XVIII ст. Так, згідно зі статистикою, в місті, де в той час проживало понад 6 тис. осіб була – одна лікарня, 7 лікарів, одна акушерка і, як 50 років тому, працювали 2 аптеки.
Золотий вік чернігівської медицини
Якісні зміни на краще у сфері охорони здоров’я відбулися в другій половині XIX ст. і почалися вони зі створення у 1852 р. губернських і повітових “Комітетів громадського здоров’я”. До Чернігова медична реформа дісталася трохи пізніше, коли у 1865 р. губернську лікарню забрали у “Наказу громадського піклування” та передали місцевому Земству.
До відома, у 1869 р. в місті було вже 2 лікарні, що обслужували за рік більш ніж 2 тис. пацієнтів.
Що стосується медичної освіти, то з 1868 р. у Чернігові працювала фельдшерська школа. Вчилися в ній 3 роки, а після закінчення отримували диплом помічника лікаря. З 1880 р. в школу стали приймати й жінок.
Ще однією знаковою подією в розвитку медицини в регіоні стало створення у 1871 р. “Товариства Чернігівських лікарів”, яке через півтора десятка років налічувало вже 30 постійних членів.
70-ті роки XIX ст. на Чернігівщині також відзначилися введенням посад дільничних лікарів, створенням перших лікарень для душевнохворих і переходом до стаціонарної системи лікування.
Кінець старого і початок нового століття
Останні 2 десятиліття XIX ст. для місцевої медицини стали часом розвитку та позитивних змін. У 1880 році школа фельдшерів отримала максимальний статус серед подібних собі навчальних закладів і заснувала наукову бібліотеку. Тоді ж в Чернігові стали проводити регулярні з’їзди земських лікарів, де вони обмінювалися досвідом і обговорювали актуальні проблеми.
Важливу роль в медичному обслуговуванні населення, як і раніше грала губернська лікарня. У 1883 р. в ній було близько 300 койко-місць, а загальна кількість хворих, які пройшли тут курс лікування становила понад 2 тис. осіб. У тому ж році лікарня була реорганізована та розбита на відділення, після чого кількість місць виросла до 335.
Істотно збільшилося й число медичного персоналу — в середині 80-х позаминулого століття в місті було 23 лікарі цивільного відомства та досить фахівців середнього рівня.
Крім стаціонарних лікарень в Чернігові надавали й амбулаторні медичні послуги. Цим займалася як земська, так і міська лікарня, яку тоді називали “для приходящих”. Установа розташовувалася на вул. Богуславської, поруч з лазнею.
Були в місті й приватні лікарі, що практикували на дому. Це гінеколог і педіатр Ганна Райз, що жила на Стрітенській, венеролог І. Гуз на Магістратській, стоматологи Крупицький і Шульгін на Шосейній.
Таким чином, у XX ст. Чернігів вступив як освічене європейське місто з добре розвиненою медичною інфраструктурою та великими планами на майбутнє. У 1911 р. в місті відкрився перший діагностичний центр, який через рік став Бактеріологічним інститутом. У 1914 р. була заснована “Ліга по боротьбі з туберкульозом” і відкрилися курси медичних сестер.
А потім сталися Перша світова та Громадянська війни й тільки після їх закінчення та встановлення Радянської влади почався новий етап у розвитку чернігівської медицини, але це вже була інша історія.
