Як лікар з Чернігівщини 250 років тому Москву від чуми врятував

26. April 2021 Igor Podobriy

Що таке карантин ми всі знаємо не з чуток — пішов другий рік, як світ бореться з COVID-19. Рівно 200 років тому, у 1771 р.  Москві теж була на карантині, причиною якого стала ще більш страшна хвороба — чума. І впоратися з нею вдалося, багато в чому, завдяки розумним радам уродженця Чернігівщини, лікаря Опанаса Шафонського, якому довелося боротися не тільки з хворобою, але і з неосвіченістю місцевих жителів і лікарів. Втім, про все по черзі, пише ichernihivets.com.

 

Польський шляхтич з Чернігівщини

Опанас Шафонський народився у 1740 р. у Сосниці, що тоді належала до Київської губернії, в заможній родині — його батько був дворянином і сотником Чернігівського полку.

До відома, Шафонські — старовинний дворянський рід з Польщі, що походить від шляхтича Андрія Шатило, який переселився зі своєї історичної батьківщини до Сосниці. З середини XVIII ст. у родових книгах Шатиловські вказані під прізвищем Шафонських.

Коли Опанасу виповнилося 16 років, його відправили вчитися до Німеччини у місто Галле, де він отримав диплом доктора права. Пізніше, в тій же Німеччині, Шафонський вивчився на доктора філософії та медицини, захистив дисертацію в Страсбурзі. А повернувшись до Росії, у Санкт-Петербург, здав іспит у медичній колегії та отримав право практикувати.

У 1769 р. Опанас Шафонський перебував на посаді польового доктора в армії, а потім був переведений в московський Генеральний госпіталь, де його й застала чума.

Молитва від усього зцілить

У 1770 р. волею долі госпіталь, в якому служив Шафонський, виявився епіцентром епідемії та одним з головних джерел зарази. А ще одним, як з'ясувалося пізніше, був столичний Суконний двір, куди поставляли тканину з Азії, вже заражену чумною паличкою.

Втім, про "паличку", як і про те, що хворобу переносять блохи, тоді нічого не знали. Збудника чуми ідентифікують тільки через сто з гаком років француз Александр Жан Еміль Йерсен і японець Кітасато Сібасабуро.

Сама ж Москва в епоху Просвітництва, у 1771 р., була досить моторошним місцем, де панувала повна антисанітарія, а народ не довіряв лікарям-шарлатанів. Тому мор в місті був суцільний, і якщо людина заражалася, шансів вижити у неї практично не було.

До того ж самим же ефективним засобом від усіх напастей, у жителів столиці вважалася молитва й горе було тому, хто посмів би засумніватися в цьому.

Історичний факт — архієпископ Московський Амвросій був пошматований натовпом, коли спробував заборонити богослужіння на Варварської площі, де москвичі ревно молилася біля ікони Боголюбської Божої Матері.

І якщо так там ставилися до вищих ієрархів церкви, то можна уявити, як виглядали в очах народу вчені. І тим вагоміше внесок, зроблений Опанасом Шафонським, в перемогу над страшною хворобою.

Чума — хвороба "прилипчива"

У своїй книзі “Описание моровой язвы, бывшей в столичном городе Москве с 1770 по 1772 год”  вчений визначив чуму, як "хворобу прилипчиву або заразну" та вказав причини інфікування.

На думку Шафонського, чума передавалася не по повітрю, як було заведено тоді вважати, а при безпосередньому контакті здорової людини з хворою. У своїй книзі лікар описав це так: "що коли здоровий доторкнеться до хворого або до його речей, то від дотику такого в здоровому виявиться та ж хвороба".

Ця наукова праця вийшла через 3 роки після закінчення епідемії, була переведена на кілька іноземних мов і мала великий успіх. А особлива цінність цього трактату полягала в його додатку, що містив практичні поради по боротьбі з чумою.

Так, в ньому було сказано, що медикаменти необхідно запасати завчасно та "надсилати вимоги по ним з кур'єрами в Медичну Контору", що для ізоляції інфікованих до хворих потрібно "приставляти караул і строго вимагати з командирів, якщо хворий куди-небудь відлучиться", а також що місця, "де небезпечна хвороба з'явилася", необхідно ізолювати, щоб "ні людина, ні скотина" туди не потрапили.

Окреме місце в книзі Шафонського займає список карантинних заходів і способів ізоляції, заражених чумою, контактів з якими лікар радив уникати будь-якими способами, а для дезінфекції рекомендував: "обмивати своє тіло холодною водою з оцтом, а приміщення обкурювати ялівцем".

Як у Москві перемогли моровицю

Потрібно сказати, що Шафонський одним з перших, ще в наприкінці 1770 р. визначив, що в місті починається епідемія й якби не бездіяльність влади та не загальне невігластво населення, чуму вдалося б локалізувати досить швидко. Однак в реальності на це пішло 2 роки. Справа навіть дійшла до бунту, після чого Катерина надіслала до столиці Григорія Орлова, якому наказувалося "знищити морову пошесть і заспокоїти місто".

Потрібно віддати належне графу, він швидко зорієнтувався в ситуації та став діяти. За його розпорядженням було створено медичний консиліум, куди увійшов і Опанас Шафонський. У Москві, багато в чому завдяки порадам медика, відкрилися нові карантинні вдома, а за межами міста — спеціальні лікарні, посилився контроль на вулицях.

За наполяганням Шафонського також стали відокремлювати хворих від тих, які видужували, що суттєво знизило відсоток повторних захворювань.

Крім того, консиліум розпорядився про знищення всього зараженого майна, яке звозили в спеціальні місця й там знищували.

Усвідомивши масштаби можливої ​​катастрофи, імператриця розпорядилася лікування та утримання хворих здійснювати "від скарбниці" тобто за державний кошт. У 1772 р. хвороба пішла на спад і незабаром остаточно припинилася.

Як склалася подальша доля Опанаса Шафонського?

Після перемоги над “моровою язвою2 Шафонський ще кілька років працював у Генеральному госпіталі, потім 1776 році був призначений штадт-фізиком, а пізніше керуючим столичною медичною конторою. У 1781 р. Опанас Філімонович залишає Москву та повертається на батьківщину. З 1782 року він працював у Кримінальної палаті Чернігівського намісництва, де дослужився до звання дійсного таємного радника.

Останні роки життя вчений присвятив топографічному опису Чернігівщини. Ця книга вийшла вже після його смерті, у 1851 р., під назвою “Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малой России”.