За даними ВООЗ майже мільярд людей у світі страждає від тієї чи іншої форми психічних розладів. В Україні таких людей близько 8 мільйонів. Така кількість неадекватних громадян проблема навіть для країни з сильною економікою та розвиненою медициною. Ні того, ні іншого в Україні на сьогодні немає. Більш того, уряд урізав і без того мізерне фінансування клінік для душевнохворих. Наслідки не змусили себе довго чекати — тисячі психічно хворих людей опинилися на вулицях і схоже нікому до цього немає діла. Розповідаємо, як в селі Костобобрів на Семенівщині місцеві жителі безрезультатно намагаються відправити до лікарні соціально-небезпечного сусіда, пише “ichernihivets.com“.
Живемо як на пороховій бочці
Будинок Миколи Ломика помітний здалеку — обшарпаний, вікна без скла, електрику відрізано. Його сусідка, 83 річна Зінаїда Мисник, каже, що живе як на пороховій бочці. Від нього, зізнається бабуся, можна очікувати що завгодно. Якось розвів в будинку багаття, довелося викликати пожежників. А якщо його будинок загориться, скаржиться вона, то згорить і мій, адже паркани поруч.
Навпроти будинку Ломика, через дорогу, живе багатодітна мати Яна Войтенко. Каже, діти бояться виходити на вулицю, коли Коля бігає та кричить по вулиці. Буває через нього зі школи повертаються через сусідній двір, приходять зі сльозами. А якщо намагаєшся йому щось сказати, кидається з кулаками.
Ще одна мешканка села Світлана Лаврушко розповідає, що не раз бачила як односелець, роздягнувшись догола, мився біля місцевої колонки.
В Україні не лікують примусово
Жителі Костобоброві скаржаться, що неодноразово зверталися в поліцію, до місцевої влади, в медсанчастину, але неадекват нікого не цікавить. Розмова у всіх одна — в нашій країні примусово нікого не лікують. Адже згідно з новими правилами, хворий повинен сам звернеться до сімейного лікаря й тільки після цього, його можливо, помістять в клініку.
Староста села Любов Рубан лише розводить руками. Каже, що неодноразово розмовляла з Миколою, поліція навіть підготувала документи для стаціонару, але на звернення місцевого лікаря, там відповіли, що без згоди пацієнта його лікувати не будуть.
Не чіпайте мене і я нікого не зачеплю
Зараз Миколі Ломику 47 років. Він дійсно психічно хворий та навіть отримує пенсію по інвалідності. Чоловік каже, що нікому ніколи не погрожував, але якщо його ображають, дає здачу. А дітей лякає, тільки, коли вони до нього пристають. Щодо багаття та пожежників визнає, що була така справа, налякав сусідку, але аж надто в будинку у нього холодно.
Температура в будинку Миколи насправді така як на вулиці, вікна обтягнуті поліетиленовою плівкою, в кутку ліжко, стіни в чорній кіптяві.
У психдиспансері Ломик лікувався рік тому, але повертатися туди не збирається. У місцевій амбулаторії готові направити чоловіка на лікування, але тільки з його згоди. Завідуюча медсанчастиною каже – приїде машина, а він відмовиться, і ніхто не має права його змусити. А психіатр, з яким вона консультувалася, сказав — Микола Ломик стаціонарного лікування не потребує.
До відома, в психоневрологічному інтернаті на Житомирщині за рішенням прокуратури “пом’якшили” режим утримання хворих і тепер психічно нездорові насильники та вбивці вільно розгулюють по вулицях.
