Маленьке село Мурав’ї, що за 7 кілометрів від Грем’яча — це найпівнічніша і. напевно, сама відірвана від цивілізації точка країни. Мурав’ї — це майже острів, огороджений з трьох сторін, півдня, заходу, сходу, природним кордоном — річищем Десни. З півночі ж село “впирається” в російський кордон, до якого всього 10 км. Сьогодні, щоб дістатися до цього населеного пункту, потрібно перетнути по мосту річку Судость. Але зробити це непросто. У 2009 р. прикордонники тут поставили КПП й тепер, потрапити в Мурав’ї можна тільки за паспортом, пише ichernihivets.
Маленьке село з багатою історією
Сьогодні Мурав’ї — це адміністративно-територіальна одиниця Грем’яченської сільради, з декількома десятками жителів. Однак у села давня та цікава історія.
Цей населений пункт був заснований козаками на початку XVII ст. і свого часу навіть носив статус власницького містечка.
У 1897 році в Мурав’ях жило аж 624 особи й село продовжувало зростати. Так тривало й в радянський період, аж до розпаду СРСР. Тутешні землі настільки родючі, що в ті роки населений пункт з усією інфраструктурою фактично перебував на балансі в місцевого колгоспу-мільйонера. В середині 60-х тут навіть відкрили власну школу.
Як живуть Мурав’ї зараз?
Сьогоднішні Мурав’ї — це 30 дворів та близько півсотні жителів, в основному пенсіонери, молоді практично немає.
Люди похилого віку скаржаться — часи змінилися й не на краще. Колись без проблем ходили за продуктами в магазин у Вітемлю та Білі Берізки, що на території Росії, просто тому що туди було ближче, ніж до Грем’яча. І дорога “Грем’яч – Мурав’ї” тоді була частиною дороги “Грем’яч – Вітемля”. Кажуть, кордон був поняттям умовним, брав з собою паспорт і йшов до друзів або родичів. Зараз все не так, міждержавної дороги більше немає, а на мурав’їнському повороті стоїть шлагбаум, хочеш, йди в село, хочеш, повертайся.
Через епідемію прохід через кордон наглухо закритий. Для жителів Мурав’їв така ситуація — велика проблема, адже у багатьох у Росії живуть діти, родичі, тому всі з нетерпінням чекають закінчення карантину.
Пропав колгосп і життя зупинилося
Так вважає більшість жителів села. На їхню думку, село “померло” 12 років тому, коли не стало колгоспу. Зараз землями Мурав’їв “опікується” агрохолдинг — все засіяне соняшниками та кукурудзою, худоби немає, ферми знищені, а важка техніка компанії методично добиває єдиний міст — останній шлях до “материкової” України.
Кілька людей у селі ще намагаються займатися фермерством, щось садять, тримають по десятку корів, але збувати продукцію складно. Влада ж зовсім забула про цих людей. Жителі Мурав’їв розповідають, що автобус до них не ходить, до Грем’яча і далі добираються, хто своєю машиною, хто конем. Єдина радість — пошта, яку поки що доставляють у село. З нею ж старі отримують і такі потрібні їм ліки.
І хоча мурав’їнці не втрачають надію, очевидно, що село гине й життя йде з нього. Зараз тут тільки троє дітей, а агрохолдинг, що “окупував” навколишні землі, не залишає селянам найменших шансів на відродження. І напівзруйнована школа, яка служить сьогодні останнім жителям Мурав’їв овочесховищем, тільки підкреслює безнадійність ситуації.
