6 Лютого 2023

Від Десни до підмосков’я: де закінчувалися кордони Чернігівського князівства?

Related

Особливості чернігівських страв

Господині Чернігівщини  завжди частували  своїх шановних     гостей...

Давні весільні традиції на Чернігівщині: що слід запам’ятати?

Наш край завжди був багатим та родючим, тому це неабияк...

Хто прославляв наш рідний край

Щоразу Чернігівщина дарувала нам непересічних особистостей, які вирізнялися своїм...

Від Десни до підмосков’я: де закінчувалися кордони Чернігівського князівства?

Російські медіа та високопосадовці держави-агресора не припиняють згадувати українські...

Share

Російські медіа та високопосадовці держави-агресора не припиняють згадувати українські міста в контексті їхньої належності до “руского міра”. Зокрема, чи не  найчастіше йдеться про Чернігів, який вони вкотре планують “звільняти” через його “російське коріння”.

На цей раз  у Чернігівській ОВА не стали відмовчуватись і  відреагували висловлювання “керівника” ДНР Пушиліна. Голова обласної військової адміністрації В’ячеслав Чаус опублікував карту Чернігівського князівства та порадив росіянам погоджуватись на кордони 1991 р… поки ще не пізно.

Своєю чергою, журналісти Суспільного вирішили поспілкуватися на тему “кордонів Чернігівщини” часів Київської Русі зі спеціалістами у цій області — доктором історичних наук, професором Сергієм Лепʼявко та викладачем Інституту історії імені О. М. Лазаревського, кандидатом історичних наук, Володимиром Пилипенко.

Більш детально про це у нашому матеріалі, на сайті ichernihivets.

Перші згадки про місто та князівство

На думку професора Леп’явко, Чернігів, як великий населений пункт існував вже на початку X ст., про що свідчать створені у цей час фортифікаційні споруди та формування “території Валу”, сучасного історичного центра міста.

Якщо ж говорити про дату заснування Чернігівського князівства, то через 2 роки, у 2024 р. маємо нагоду відзначити “круглу” дату — тисячоліття з його утворення. Вперше Чернігівщина як політичний суб’єкт, який виник у результаті розподілу земель Русі між Ярославом Мудрим та його братом Мстиславом Хоробрим, згадується у літописі від 1024 р.

За словами історика, угода між братами про поділ країни по лівому і правому берегах Дніпра стала логічним завершенням війни між синами Володимира Великого. У цій війні Ярослав та Мстислав вижили, і як переможці поділили Русь між собою. Це сталося після успішної для Мстислава битви під Лиственом. В результаті поділу Київське князівство опинилося на правому березі Дніпра, а Чернігівське на лівому.

З цього моменту вже можна говорити про Чернігівщину, як самостійну політичну одиницю, з відповідними кордонами. Насправді, зауважує історик, це поняття тоді було відносним, адже чітких кордонів між володіннями давньоруських князів не було. 

Хай там як, але за оцінками фахівців, землі Мстислава були великими. Територія князівства починалася з Тмутаракані (сучасна Кубань) і тягнулася лівим берегом Дніпра, аж до Новгорода Великого. На той час  у Чернігівське князівство входило понад 30% території ранньої Київської Русі, а сам Чернігів, рахувався політичним, культурним та духовним центром держави, на рівні з Києвом. 

Від Десни до підмосков’я

“Автономія” Чернігівщини та “двовладдя” зберігалися до смерті Мстислава, після чого князівство знову стало частиною Русі, під правлінням Ярослава Мудрого. Але після його смерті почалася “традиційна” боротьба за владу між спадкоємцями. Чернігів “дістався”  сину Ярослава Мудрого, Святославу Ярославичу, засновнику династії Святославичів. 

В часи його правління кордони Чернігівщини дістали чіткіше географічне окреслення, а територія князівства простяглася далеко на північ та північний схід. В цей час, розповідає історик Володимир Пилипенко, Русь вступила в епоху феодальної роздробленості, характерною рисою якої була зміна норм спадкового права на землю. Відтепер місцеві  князі передавали володіння своїм дітям, а ті, далі, своїм. При такій системі, зі зрозумілих причин, дуже швидко з’явилася велика кількість претендентів на князівство, що призвело до міжусобних війн, та дроблення територій. Не минула ця доля і Чернігівщину,  там утворилися уділи на зразок Брянська, Новгород-Сіверська, Курська, на “молодших” престолах яких сиділи сини та онуки чернігівського князя. Зі смертю верховного правителя, князі переміщалися «сходинками» влади, відповідно до віку, а старший з них отримував чернігівський престол.

Стосунки у князівстві між уділами та центром будувалися за принципом “сюзерен-васал”, де основним обов’язком васалів була військова служба та допомога у війнах. 

У цей період територія Чернігівського князівства досягла своїх максимальних розмірів — від  межиріччя Десни та Остера на північний схід, де закінчувалася на території сучасного  підмосков’я, яке було законним володінням Святославичів, Це ж стосується і “русского города” Мурома та земель круг нього.

Яким був Чернігів у свої найкращі часи?

Розквіт князівства супроводжувався розширенням та формуванням “столичної інфраструктури” Чернігова, куди входила дружина, обслуга та система постачання двору всім необхідним.Так, за словами Сергія Леп’явка, під час розкопок у Чернігові археологи знайшли залишки цілого “пекарного комбінату”, що складався з 10 печей. Археологи вважають, що саме там пекли хліб для князівського двору. 

Останні дослідження, говорить історик, дають змогу досить точно окреслити межі міста та вирахувати кількість його жителів. Сьогодні фахівці впевнено називають цифру у 20 тис. мешканців. По тих часах це  вже був “мегаполіс”. Для прикладу, приблизно стільки ж людей (а може і менше) мешкало тоді у Парижі. А інші європейські міста були ще слабше заселені, в середньому — 5-7 тис. жителів.

Про значущість Чернігова, зауважує Сергій Леп’явка, багато говорить і його архітектура, а саме храми, кількість яких  визначала статус міста, адже будівництво соборів та церков було надзвичайно витратною справою. В цьому плані Чернігів був очевидним лідером серед руських міст, поступаючись хіба що Києву.

Про велич та багатство Чернігова свідчать і багаті скарби, знайдені на його території і ювелірні майстерні, яких у місті розкопали вже близько десятка. Все це вказує, що тут жило багато заможних людей та процвітало виробництво.

Монголи, чума та московити

Як же сталося, що Чернігівське князівство раптом швидко занепало та перетворилося мало не на пустку?

Головною причиною економічної та політичної кризи регіону і Чернігова історики вважають напад монголів в середині XIII ст., які все зруйнували та понищили. Але попри це Чернігів  не загинув, тут і далі жили люди, стояв Спаський собор, працювали ремісничі майстерні. 

Невідомо, як склалося б далі, але в середині XIV ст. князівство отримало ще один потужний “удар” —  з Європи прийшла чума, яка там вже знищила третину населення. Епідемія фактично спустошила Чернігівщину, тож самий пік занепаду регіону припав на середину XIV ст.

Але й попри це Чернігів не втратив свого впливу та залишився центром князівства. Так продовжувалося до 1500 року, коли московський цар з військом вдерся на Сіверщину та зробив її частиною своєї держави. Це була перша, але, як виявилось, не остання окупація українських земель московитами. Саме від цієї дати слід вести рахунок минулим та нинішнім військовим конфліктам між росіянами та українцями.

.,.,.,.