25 Червня 2022

Сімейне життя на війні. Як військовий та медпрацівниця з Чернігова зберегли кохання під обстрілами

Related

Автострахування для виїзду закордон в Чехію: як оформити в Чернігові

Чимало українців з початком повномасштабної війни змушені були покинути...

Як жив Чернігів за часів Гетьманщини

Військове повстання Богдана Хмельницького докорінним чином змінило життя Чернігова....

Злет та падіння Чернігівського князівства

Чернігівське князівство – частина Київської Русі, а згодом і...

Містичний Чернігів та український Дракула

Чернігіву понад 1000 років. Тому не дивно, що північна...

Ортопедичне взуття для дітей

Стопа людини – це перший амортизатор, який пом'якшує ударне...

Share

Сергій та Марія зустріли початок війни в Чернігові, без вагань вони встали на захист Батьківщини, і в кожного з них був свій фронт

Війна – це завжди випробування. І українці кожен день демонструють, що вони здатні не лише давати жорстку відсіч ворогу, але й зберігати у своїй душі найщиріші та найтепліші почуття до своїх близьких та рідних.

Історія, яку 44-річний Сергій Довбиш та його 29-річна дружина Марія Крепостна розповіли Суспільному, саме про це.

Більш детально на сайті ichernihivets.com.

Обличчям до війни

Сергій та Марійка мешкають в Чернігові. До війни він працював в діагностичному центрі, вона – у відділенні кардіології обласної лікарні.

Як тільки подружжя усвідомило, що Росія пішла на Україну війною, вони без зволікань встали на захист країни. І у кожного був свій фронт.

У Сергія багаторічний військовий досвід – 25 років служби в армії. Тож його вибір був очевидний: спочатку він командував ротою обласного військкомату, згодом його перевили до новоствореного підрозділу 21 окремого стрілецького батальйону на посаду заступника командира батальйону.

Тим часом відділення Марії з кардіологічного фактично перетворилося на реанімаційне.

Вперше свято без квітів

Найстрашнішим днем російського наступу, для Марії стало 3 березня, коли лише за годину до лікарні привезли півсотні людей. За її словами, кожен раз, коли привозили нових поранених, в неї мимохіть виникала думка – хай би це був не її чоловік.

Сергій всіляко намагався підтримувати контакт з дружиною, аби вона менше хвилювалась. Він розумів, що будуть проблеми зі зв’язком, тому мав кілька мобільних з різними сімками. Знаходив машини, щоб дістатися до коханої, чи хоча б передати їй вітання. Проте 8 березня так і не зміг приїхати. Побачив Марію лише 9 березня. Привіз їй у відділення прапор та вибачився, що вперше вітає без квітів. Лише потім зізнався, що саме 8 березня він потрапив під мінометний обстріл.

З вірою у перемогу

Зустрічі з чоловіком додавали сил Марії та допомогали пройти суворі лікарняні будні, адже почасти приходилось працювати в надскладних умовах – без опалення, води та електроенергії. Якось, за словами Марії, світло вибило прямо під час операції, коли пацієнт перебував під наркозом, і в неї було лише дві-три хвилини, щоб встигнути все підключити до генератора. Такі ситуації загартовують, каже вона.

Для Сергія це вже шоста війна, з таким досвідом він був готовий до будь-яких ситуацій. Каже, головною метою для нього весь цей час було не допустити втрат в його батальйоні та зробити так, щоб всі хлопці повернулися до своїх домівок живі та здорові.

 Сергій та Марія. Джерело: архів Марії Крепостної

Сергій та Марія переконані, що Україна переможе, і вже мають плани на мирний час. Кажуть, сім’ї треба поповнення.

Такі історії кохання раніше можна було побачити лише в кіно. Сьогодні ж їх пишуть прості українці. І допоки нашу країну будуть боронити такі Сергії та Марійки, перемога завжди буде на боці України.