19 Березня 2024

Сімейне життя на війні. Як військовий та медпрацівниця з Чернігова зберегли кохання під обстрілами

Related

Спортивний образ. Як вибрати чоловічий костюм?

Вже давно такий вибір не є лише одягом для...

Особливості бездепозитних бонусів за реєстрацію в Україні 

Бездепозитний бонус за реєстрацію в контексті онлайн-казино - це...

Будівельні матеріали від компанії «Ковальська»: широкий асортимент та висока якість

Серед будівельних матеріалів бетон є найбільш затребуваним. Він використовується...

Кухонні столи зі скла

Кухонні столи зі скла завжди виглядають легше та вишуканіше...

Що потрібно знати про інфекції ротової порожнини жителям Чернігова?

Сучасні люди дедалі більше на прийомі у стоматолога скаржаться...

Share

Сергій та Марія зустріли початок війни в Чернігові, без вагань вони встали на захист Батьківщини, і в кожного з них був свій фронт

Війна – це завжди випробування. І українці кожен день демонструють, що вони здатні не лише давати жорстку відсіч ворогу, але й зберігати у своїй душі найщиріші та найтепліші почуття до своїх близьких та рідних.

Історія, яку 44-річний Сергій Довбиш та його 29-річна дружина Марія Крепостна розповіли Суспільному, саме про це.

Більш детально на сайті ichernihivets.com.

Обличчям до війни

Сергій та Марійка мешкають в Чернігові. До війни він працював в діагностичному центрі, вона – у відділенні кардіології обласної лікарні.

Як тільки подружжя усвідомило, що Росія пішла на Україну війною, вони без зволікань встали на захист країни. І у кожного був свій фронт.

У Сергія багаторічний військовий досвід – 25 років служби в армії. Тож його вибір був очевидний: спочатку він командував ротою обласного військкомату, згодом його перевили до новоствореного підрозділу 21 окремого стрілецького батальйону на посаду заступника командира батальйону.

Тим часом відділення Марії з кардіологічного фактично перетворилося на реанімаційне.

Вперше свято без квітів

Найстрашнішим днем російського наступу, для Марії стало 3 березня, коли лише за годину до лікарні привезли півсотні людей. За її словами, кожен раз, коли привозили нових поранених, в неї мимохіть виникала думка – хай би це був не її чоловік.

Сергій всіляко намагався підтримувати контакт з дружиною, аби вона менше хвилювалась. Він розумів, що будуть проблеми зі зв’язком, тому мав кілька мобільних з різними сімками. Знаходив машини, щоб дістатися до коханої, чи хоча б передати їй вітання. Проте 8 березня так і не зміг приїхати. Побачив Марію лише 9 березня. Привіз їй у відділення прапор та вибачився, що вперше вітає без квітів. Лише потім зізнався, що саме 8 березня він потрапив під мінометний обстріл.

З вірою у перемогу

Зустрічі з чоловіком додавали сил Марії та допомогали пройти суворі лікарняні будні, адже почасти приходилось працювати в надскладних умовах – без опалення, води та електроенергії. Якось, за словами Марії, світло вибило прямо під час операції, коли пацієнт перебував під наркозом, і в неї було лише дві-три хвилини, щоб встигнути все підключити до генератора. Такі ситуації загартовують, каже вона.

Для Сергія це вже шоста війна, з таким досвідом він був готовий до будь-яких ситуацій. Каже, головною метою для нього весь цей час було не допустити втрат в його батальйоні та зробити так, щоб всі хлопці повернулися до своїх домівок живі та здорові.

 Сергій та Марія. Джерело: архів Марії Крепостної

Сергій та Марія переконані, що Україна переможе, і вже мають плани на мирний час. Кажуть, сім’ї треба поповнення.

Такі історії кохання раніше можна було побачити лише в кіно. Сьогодні ж їх пишуть прості українці. І допоки нашу країну будуть боронити такі Сергії та Марійки, перемога завжди буде на боці України.

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.