29 Березня 2024

Як жив Чернігів на початку 90-х: чому раділи городяни та що їх засмучувало 

Related

Як чернігівський кардіохірург Ігор Венгер працював на фронті

Після початку повномасштабної війни українські лікарі допомагають нашій країні...

Історія Чернігівської міської лікарні №1

Міські лікарні допомагають українським городянам боротися з захворюваннями різної...

Історія життя чернігівського дослідника Сергія Павленка

В цій статті ми розкажемо про українського журналіста, публіциста,...

Карнабіда Андрій – видатний чернігівський вчений

У цій статті ми розкажемо про видатного чернігівського архітектора,...

Дитячі літні табори Чернігівщини

Для дітей літо – це окреме маленьке життя. Сонячні...

Share

Початок 90-х рр. XX ст. для України — це особливий час. Країна тільки-тільки стала незалежною. І цю свободу вона, за великим рахунком, не завоювала, а отримала “в подарунок” після розвалу СРСР. Можливо, тому суспільство так повільно знаходило себе, а весь навколишній антураж з явним присмаком декадансу, нагадував Стародавній Рим, що впав під натиском варварів, пише ichernihivets.com.

Це був час малинових піджаків, лосин, “Снікерсів” і спирту “Royal”. Вже народилися перші маленькі громадяни України, перші новобранці “призвалися” в нову армію, а випускники вишів і шкіл отримали перші українські документи про освіту.

Чим запам’ятався початок 90-х у Чернігові? У 1992 р. місто з небувалою помпою відзначило своє 1300-річчя, що на тлі загального розвалу викликало відчуття “бенкету під час чуми”, адже насправді приводів для радості було небагато …

Велика політика…

Попри те, що свою незалежність України, що називається, підняла з землі, в політичному плані країну “штормило” і  навіть час від часу намагалося “накрити цунамі”.

Так, на тлі сьогоднішнього протистояння з Росією мало хто пам’ятає, що на початку 90-х ми також були з нею на межі війни. І конфлікт був все той же — Крим і Чорноморський флот, розділ якого ледве не призвів до відкритого збройного протистояння між двома державами.

Напружена ситуація розрядилася після підписання Кравчуком і Єльциним у серпні 1992 р. угоди про створення Об’єднаного флоту, але як показало майбутнє —  це був лише тимчасовий перепочинок.

…Та реальне життя

Чернігів, як глибоко провінційним містом, у всій цій історії участі не брав, а переважна більшість його жителів, думало нема про велику політику, а про те, де знайти роботу та як прожити на мізерну зарплату. Чого не можна сказати про місцеву “еліту”, яка активно пристосовувалася до нових реалій. 

У серпні 1991 р. діяльність Комуністичної партії в Україні була заборонена і вся колишня партійна номенклатура, укупі з комсомолом, потягнулася в бізнес — почала масово купувати землю та нерухомість.

Зокрема, в Чернігові, цей “похід” відобразився в перетворенні 20 гектарів лісу на березі Десни на величезний будівельний майданчик, де кращі ділянки дісталися колишньому керівнику райвиконкому, директору “Сіверянки”, ректору Чернігівського педінституту та іншим “новим господарям” життя.

Перший губернатор, перший мер 

У світлі глобальних змін в системі держуправління, обкоми та райкоми партії замінили представники президента на місцях, яких Кравчук особисто призначав своїми указами. Втім, і вся інша вертикаль влади, аж до керівника самого нікчемного району, тоді формувалася в Києві.

Так, представником Президента України в Чернігівській області став голова міськради Валентин Мельничук. Незабаром “демократично призначений” чиновник в статусі губернатора представив свою “команду”, імена членів якої містянам були добре відомі. Зокрема, це Борис Суховерський, що “заснував” Чернігівський інститут регіональної економіки та управління. Навчальний заклад відрізнявся своєрідним підходом до зарахування абітурієнтів (без іспитів, за тестами) та платним навчанням, враховуючи, що сам інститут фінансувався з держбюджету. Далі, керівник міської санепідемстанції Миколи Донець, чий статок після 20 років перебування на цій посаді, за неофіційною інформацією, обчислюється десятками мільйонів доларів, Геннадій Авраменко, який “керував” приватизацію держвласності, як глава комітету з питань комунального майна, та неодноразово потрапляв в корупційні скандали та інші.

До відома, у травні 1992 р. на позачерговій сесії міськради Валентин Мельничук до всіх своїх повноважень спробував додати посаду керівника облдержадміністрації та міськради. Однак депутати охолодили запал губернатора й вибрали “тимчасовим” міським головою колишнього комсомольського працівника Віталія Косих.

Прем’єр-міністр з Чернігівщини

До речі, у тому ж 1992 р. уродженець Чернігівщини Леонід Кучма став прем’єр-міністром і отримав від парламенту надзвичайні повноваження для наведення порядку в економіці та боротьбі з корупцією. Кучма пообіцяв “закрутити гайки”, в результаті жити простим людям стало ще складніше. Слід зауважити, що в новітню історію прем’єр-реформатор (а пізніше й президент країни) увійшов, не як рятівник нації, а як символ авторитаризму та корупції, яка стала при його правлінні частиною державної ідеології.

Дефіцит, купони та ліверна ковбаса

Початок 90-х на пострадянському просторі — період тотального дефіциту найнеобхідніших продуктів. Чернігів запам’ятався в цей час довгими чергами, масовою бійкою в м’ясному павільйоні Центрального ринку, зникненням цукру з прилавків напередодні Нового року. А початок січня 1992 р. приніс черговий неприємний сюрприз — в Україні скасували держконтроль за цінами на всі групи товарів. Цінники відразу “зашкалило”. Все, що до цього коштувало копійки, стало коштувати рублі, а рублі перетворилися в десятки та сотні… 

І якщо говорити про реформу в цілому, то, з одного боку, вона дозволила підприємствам підняти зарплату робітникам і “вижити”, а з іншого — запустила процес гіперінфляції, темпи якої значно перевершували зростання доходів населення.

У тому ж січні 1992 р. були введені в обіг купоно-карбованці, що якийсь час ходили нарівні з радянським рублем, а потім його повністю замінили.

До відома, влітку 1992 р. середня зарплата по країні вже становила 5000 тис. крб, у зв’язку з чим в обороті з’явилися купюри номіналом 500 і 1 тис. крб.

Хай там що, але в перший час після підняття цін ситуація з продовольством в Чернігові все одно не змінилася, прилавки були порожні, люди стояли в чергах, а на ринках продавці губилися, за які гроші, нові чи старі, продавати товар.

Ситуація із забезпеченням магазинів товарами стала змінюватися на краще ближче до кінця року. Тепер жителі Чернігова могли купити яйця, майонез або сир, без особливих проблем, ось тільки з оглядкою на вартість цих продуктів дозволити їх собі міг далеко не кожен. 

 

Дійшло до того, що навіть копійчані яблука стали для багатьох недоступні.

Характерна деталь, при такому тотальному зростанні цін, вартість м’яса та м’ясних виробів падала. Пояснювалося це тим, що магазини відмовлялися приймати швидкопсувний товар за “скаженими” цінами. Найбільшим попитом в магазинах Чернігова тоді користувалися “Ліверна” та “Поліська” ковбаса, що коштували в межах 10 крб за кг.

“Комерси”, “кравчучка” та перші туроператори

Це час запам’яталося ще одним специфічним явищем — вивезенням товарів споживання за межі регіону.

У Чернігові “човникова” епопея почалася приблизно у 1991 р. з “постачання” харчів … у Москву. А в наступні роки список напрямків тільки розширювався. Так, в Прибалтику везли горілку, в Росію ковбасу, а в країни колишнього соцтабору (Польщу, Югославію, Румунію) везли все, починаючи від механічних годинників і домашніх капців і закінчуючи антикваріатом, і кольоровими металами.

Не можна сказати, що влада не боролася з цим явищем, торговців штрафували, відбирали у них товар, але потік “комерсантів” ріс, ширився і технічно прогресував. Так, на початку 90-х народні умільці спорудили ту саму “кравчучку” – оригінальний транспортний засіб — візок на коліщатках для перевезення важких сумок.

Слід сказати, що “човниковий” промисел не залишив байдужими й “серйозних” бізнесменів, які також вивозили все, що можна. Правда, кількість контрабанди тут обчислювалася вже не кілограмами, а десятками та сотнями тонн.

Наприклад, на військовому аеродромі в Прилуках був затриманий вантажний літак, на борту якого перебувало до 10 тонн цукру, а посеред Чернігова міліції попався Камаз, який перевозив 500 ящиків “рідкої” валюти — горілки.

 Ще одним породженням “човникової” епопеї стала поява перших вітчизняних туроператорів, які спеціалізувалися на переправленні співгромадян за кордон. Найпопулярніші напрямки того часу — Польща, Туреччина, Китай, Німеччина.

Паливна криза, жебраки на вулицях і черги за хлібом

На початку 90-х країна зіткнулася з безліччю викликів, серед яких одним з найсерйозніших стала паливна криза. Причин для цього було безліч. Тут і загальний занепад промисловості, і економічні зв’язки між республіками колишнього СРСР, розвалилися, і діяльності “бізнесменів” самого різного штибу, які скуповували бензин і дизельне паливо гуртом і продавали його тут же втричі дорожче.

Всі ці фактори сприяли тому, що упродовж декількох років поспіль кожна посівна в Україні перебувала під загрозою зриву й вийти з паливної кризи повністю країні вдалося тільки в кінці 90-х.

У той час, як нечисті на руку бізнесмени й продажні чиновники заробляли мільйони, народ все більше біднішав і незабаром жебраки стали звичним явищем на вулицях українських міст. Не став винятком і Чернігів, де їх кількість різко зросла. Втім, це нікого вже не дивувало, оскільки кожен день приносив нові, як правило, неприємні “сюрпризи”.

 1 липня 1992 році відбувся черговий крок “шокової” цінової реформи — уряд “відпустив” ціни на хліб і його вартість відразу зросла в 3 рази. Однак це не розв’язало проблему його дефіциту і якийсь час купити хліб у Чернігові, не відстоявши кілька годин в черзі, було неможливо.

 

Ринки

Чим ще запам’яталися 90-е? Якимось всеосяжним, фантастичним розмахом торгівлі. Без перебільшення продавали всі й все, від каналізаційних люків до діамантів, і це при тому, що продукції в країні вироблялося все менше.

Звичайно, не пас задніх у цьому плані й Чернігів, в якому колгоспні ринки швидко перетворилися в “товкучки”, масово орендувалися напівпорожні гастрономи і промтоварні магазини, як гриби після дощу росли кіоски … 

Дійшло до того, що якась фірма “Едем” замахнулася на оренду всього приміщення магазину “Прогрес”. Міськвиконком вже навіть схвалив цю ідею, і якби не втручання Мельничука… на початку 90-х в Чернігові вже міг бути власний супермаркет і спортивно-оздоровчий комплекс, але, на жаль …

Загалом же, базар став центральним місце в житті городян, а торгівля — головним способом виживання.

Ломбарди

Нові пріоритети в суспільстві й глобальний наступ “дикого” капіталізму диктували свої правила. Хочеш жити, вмій крутитися говорили в той час, але навіть, щоб хоч якось залишатися на плаву, потрібен був стартовий капітал. Взяти кредит в 90-ті на “розкрутку” для простих смертних було завданням нездійсненним, і на якийсь час головною фінансовою організацією в місті став ломбард.

Потрібно сказати, що в Чернігові це заклад працював і раніше, приблизно з середини 80-х, але справжній пік популярності чернігівський ломбард пережив саме на початку 90-х, коли туди здавали все, крім меблів, зберігати які просто було ніде.

Крім бізнесменів, постійними клієнтами ломбардів були й ті, хто втратив всі свої накопичення. А таких в країні було десятки мільйонів. До кінця 1992 р., старі вклади на книжках “Ощадбанку” стали недоступні, а компенсувати їх втрату ніхто не збирався. Вижити ж на одну зарплату було нереально — інфляція в Україні била всі рекорди. 

Так якщо в перші місяці після введення купонів хліб коштував 1 крб, то в кінці року вже — 25.

Братва та беспрєдєл

Ну і, звичайно, розповідаючи про 90-х, не можна не згадати про розгул злочинності, причини якого, якщо говорити про його масштабність, досі вражають. Історики стверджують, що подібне було тільки в повоєнний час. Тому “лихі” 90-ті ще увійшли в історію і як час “братків”, злодійського сленгу та свавілля.

Так, у 1992 р.,  за пів року, в Чернігівській області було зафіксовано близько 40 тис. тяжких злочинів, тобто понад 200 вбивств, випадків рекету, збройних пограбувань, згвалтувань в день! І це все, без урахування побутових злочинів, дрібного хуліганства та шахрайства. Щоденні повідомлення про ці події, що публікувалися в “Деснянській правді”, зараз читаються, як зведення з лінії фронту.

Тому, якщо вам раптом захочеться позлословити на нинішній час, перегляньте в інтернеті пресу початку-90-х, і зрозумієте, що краще радіти тому, що є і що завжди може бути гірше, навіть коли здається, що вже гірше нема куди.

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.