Home Blog Page 21

Космічний проект царевбивці Кибальчича, що міг змінити історію цивілізації

0

140 років тому, 3 квітня 1881 року в Росії публічно стратили 5 терористів-народовольців, серед яких був і уродженець Чернігівщини Микола Кибальчич — геніальний інженер-самоучка, що створив прототип ручної метальної гранати та літального апарату з реактивним двигуном. Сьогодні вже очевидно, що ідеї Кибальчича суттєво випередили час і, хто знає як би виглядало наше майбутнє, якби  винахідника помилували або хоча б звернули увагу на його розрахунки. Однак все сталося як сталося, пише ichernihivets.com.

Поговоримо про цю суперечливу ​​особистість, єдиного терориста в історії, якому встановлено пам’ятник.

Священник, інженер, лікар…терорист

Микола Кибальчич народився у 1853 р. в невеликому українському містечку Короп на Чернігівщині, в родині священника. Прийшов час і батьки віддали сина в духовну семінарію, яку він незабаром кинув і самостійно вступив до Новгород-Сіверської гімназії.

Тут хлопець захопився хімією та точними науками, що в підсумку привело його в Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення. У той час цей навчальний заклад був одним з найпрестижніших технічних вишів у Росії. 

Здавалося б, мрія збулася, але вже на 3 курсі молода людина, що надихалася ідеями соціальної рівності, кидає навчання та вступає в Медико-хірургічну академію.

Лікарі народу були потрібніший, ніж інженери. Втім, і хірургом він не став. У 1875 р. Миколу Кибальчича заарештовують за зберігання нелегальної літератури. Близько трьох років він провів у в’язницях, в очікуванні вироку і міг там згинути, але був випущений за щасливим збігом обставин. Несправедливе ув’язнення зробило свою справу і Кибальчич з наївного ліберала перетворився на переконаного революціонера. Таким чином, його доля була визначена.

Справа його життя

У 1879 р. Микола, через знайомого, що належав до терористичної групи “Свобода або смерть”, пропонує свої послуги цієї організації і ті його приймають до своїх лав.

Ця група мала значні фінанси та дві конспіративні квартири, де Кибальчич з помічниками займався виготовленням динаміту.

Водночас революційна організація “Земля й Воля” розкололася на 2 частини, одна з яких, “Народна воля”, проголосила перехід до радикальних методів боротьби з царським режимом і поставила собі за мету повалення самодержавства шляхом вбивства царя Олександра II. 7 вересня, того ж року, виконавчий комітет організації виніс російському імператору смертний вирок і за ним почалося справжнє “полювання”.

Кибальчич органічно вписався до складу “Народної волі” та став одним з найбільш важливих членів  цієї організації. Так, до початку осені 1879 р. під його безпосереднім керівництвом було виготовлено близько 100 кг динаміту, який згодом народовольці використовували при вчиненні терактів.

Всього революціонери зробили 6 замахів на життя Олександра II, 5 з яких частково або повністю закінчилися невдачею, гинули наближені царя, а на ньому не було ні подряпини.

Кибальчич проаналізував причини провалів і прийшов до висновку, що головна — це недосконалість вибухових пристроїв. Тому винахідник вирішив створити принципово нову “бомбу”, яка б працювала за принципом ручної гранати. Слід зауважити, що нічого подібного тоді не було на озброєнні ні в одній армії в світі.

Власне величезна забійна сила цієї бомби й зіграла фатальну роль під час чергового замаху на імператора.

1 березня 1881 р. Олександр II був смертельно поранений, коли йшов на традиційний огляд полків гвардії в Михайлівському манежі.

Сам творець нового виду зброї, пережив свою жертву ненадовго. Кибальчича заарештували через 17 днів після замаху, а 3 березня 1881 року він був страчений разом з іншими народовольцями.

Ідея, що випередила час

Через 37 років, у 1918 р. при розборі архівів царського охоронного відомства була виявлена особиста справа народовольця Миколи Івановича Кибальчича, в якій виявився проект дивовижної конструкції. Розрахунки, з двома малюнками й технічним обґрунтуванням ідеї, займали всього 5 сторінок.При найближчому розгляді, виявилося, що це начерки повітроплавного судна на реактивній тязі, яке, на думку фахівців, цілком могло вважатися прототипом космічного корабля. 

На кресленні стояла дата 23 березня 1881 р. Тобто ідея Кибальчича з’явилася за 22 роки до публікації знаменитих “Досліджень світових просторів реактивними снарядами” Ціолковського та за 80 років до першого польоту людини в космос.

У поясненні до своїх записок Кибальчич писав, що на волі у нього не було часу займатися проектом повітроплавного судна, а в тюрмі у нього немає потрібних матеріалів, щоб випробувати конструкцію на практиці. Тому, висловив надію Кибальчич, я сподіваюся, що потрібні математичні розрахунки будуть зроблені експертами.

Далі сухою технічною мовою в документі була викладена ідея літального апарату, зображений сам прилад, його схематична конструкція, описано паливо та автоматичний спосіб його подачі, а також вказані варіанти руху апарату в просторі, при маневруванні й зависанні над поверхнею землі.

Окрему увагу автор приділив силі, яка буде приводити в рух і підіймати в повітря “космічний корабель”. На думку Кибальчича, це могли бути “вибухові речовини, що згорають поступово”, однією з яких він вважав пресований порох.

Фахівці, що згодом займалися дослідженням проекту Кибальчича, також відзначають, що, судячи з записів, він впритул наблизився до ідеї багатоступеневого космічного корабля. Його апарат міг злітати, рухатися вертикально, горизонтально, зависати на місці та здійснювати посадку за допомогою реактивного двигуна.

Свій “Проект” Микола Іванович закінчив словами про те, що правильність його ідеї може підтвердити тільки експеримент, завдяки якому вдасться встановити співвідношення “розміру циліндра, товщини порохових свічок і ваги, що підіймають апарат”.

І тоді я спокійно зустріну смерть …

Показово, що в останніх рядках своїх записів Кибальчич попросив тюремне начальство — посприяти якнайшвидшому розгляду “Проекту” та повідомити йому результат і “тоді я спокійно зустріну смерть, знаючи, що моя ідея не пропала даром”.

Однак доля не була прихильною до Миколи Кибальчича навіть тут. 24 березня він віддав папери своєму адвокату, з проханням ознайомити з ним компетентних учених. Але ніякої експертизи не було. Про це  говорить  і резолюція начальника Департаменту державної поліції: “Долучити до справи 1 березня. Давати це на розгляд учених тепер навряд чи буде доречно і може викликати тільки непотрібні чутки. “

Після страти народовольців “Проект” Кибальчича був відправлений в секретний архів, де й пролежав до падіння монархії в Росії.

Кажуть, що через багато років тоненька книжка з кресленнями Миколи Івановича Кибальчича випадково попалася на очі одному скромному учню одеської гімназії та дуже його надихнула. Звали цю молоду людину — Сергій Корольов.

Як в Дроздівці вирішили демографічну проблему та чому туди їдуть члени багатодітних сімей зі всієї країни?

0

Зараз Альона Каптан працює шкільним психологом в с. Дроздівка Куликівської громади, а зовсім недавно вона керувала 3 приватними дитячими садками в Київській області, пише ichernihivets.com.

У Альони п’ятеро дітей і місяць тому вона переїхала з ними на Чернігівщину. Розповідаємо, чим їй припала до душі Дроздівка та чому в це село з’їжджаються багатодітні сім’ї з усієї країни.

Приїжджайте та будьте як вдома

Альона Каптан, каже, що сьогодні Дроздівка для неї — це місце, де люди не просто виживають, а самостійно планують своє майбутнє — намагаються підняти рівень життя та забезпечити дітей всім необхідним.

За словами Каптан, переїзд для неї не став великим стресом, адже вже на наступний день старші діти були в школі, молодші в дитячому саду, а вона на роботі. Каже, так громадськість постаралася, а зараз їй здається, що пройшов не місяць і що живе вона тут все життя.

Алена Каптан перша, хто переїхав до Дроздівки в рамках ініціативи “Допомога сім’ям”, заснованої місцевою мешканкою Оксаною Зубок.

Кілька років тому вона сама переїхала в це село з Чернігова, де через економічну кризу стало занадто складно жити. А ідея допомагати багатодітним сім’ям з’явилася в Оксани після початку епідемії коронавірусу.

За словами молодої жінки, в соціальних мережах їй часто доводилося спілкуватися з “матусями”, що скаржилися на відсутність житла та засобів для існування. Водночас в Дроздівці, каже жінка, стоять хороші порожні будинки, селись і живи. Діяти ж вона почала, коли дізналася, що місцеву школу, де вчаться її двоє дітей збираються закрити.

До відома, Дроздівська школа — малокомплектна, де один учень обходиться державі в 90 тис. грн на рік. Голова Куликівської громади Юлія Постернак пояснює, що повноцінно фінансувати навчальний заклад площею в 1 тис. кв. м, в якому на сьогодні навчається 30 дітей, без державних субвенцій нереально.

Однак Зубок вирішила не чекати допомоги від держави й почала самостійно запрошувати в Дроздівку багатодітні сім’ї, які опинилися в складному матеріальному становищі.

Своє перше повідомлення вона опублікувала в кінці лютого, а менш ніж через 2 місяці в село переїхало 6 сімей з Полтавської, Хмельницької, Миколаївської області та навіть з Києва. Так, Дроздівська школа відразу поповнилася 7 учнями.

Однак на цьому ініціатор проекту зупинятися не планує, каже, що завдання мінімум — довести кількість учнів до 50.

Ще не все втрачено

Втім, за словами Оксани, збільшити кількість дітей в школі — не найголовніша задача. Набагато важливіше, вважає жінка, щоб сусіди були однодумцями, з якими можна буде “підняти” село, підвищити культурний рівень жителів.

Оксана каже, що в переїздах сімей бере участь все населення Дроздівки, а найактивніші — місцеві вчителі.

 Своєю чергою, вчитель молодших класів, Валентина Кононенко розповідає, що всупереч скромним можливостям дроздівців, вони працюють не покладаючи рук — упорядковують покинуті будинки, щоб новим жителям було комфортно з перших днів.

фото

Бере участь в громадському проекті й старостат, що допомагає шукати будинку, які можна орендувати або купити по частинах.

Голова Куликівської громади говорить, що попри те, що план “оптимізації” школи вже погодили на спеціальній комісії і зараз очікується його затвердження на сесії, останні “демографічні” успіхи Дроздівської громади можуть відстрочити закриття навчального закладу як мінімум на рік. Село, вважає чиновниця, довело, що у нього є перспектива і йому потрібно дати шанс.

Чим закінчилася “справа Ярмоленка” та коли чернігівська “Юність” отримає свої гроші?

0

Атакуючий півзахисник West Ham United і збірної України Андрій Ярмоленко своєю вдалою футбольною долею багато в чому зобов’язаний Чернігівщині. Тут він починав грати у футбол, тут закінчив спортивну школу олімпійського резерву “Юність” і виступав за однойменну молодіжну команду, пише ichernihivets.com.

Після невдалої спроби в 13 років закріпитися у футбольній академії київського “Динамо” Ярмоленко повернувся в Чернігів, де в сезоні 2006/2007 рр. виступав за ФК “Десна”, звідки й пішов у київське “Динамо”, де відбувся як професійний гравець.

У серпні 2017 р. Ярмоленко перейшов в дортмундську “Боруссію”, що заплатила за нього “Динамо” близько 25 млн євро. Тоді й стався фінансовий скандал, пов’язаний з солідарним платежем, який, згідно з правилами ФІФА, повинна була отримати чернігівська “Юність”, як організація, що виховала його. Повинна була отримати, але не отримала, точніше, отримала, але не всю суму …

Загалом, історія вийшла заплутана й майже детективна. Розповідаємо, куди пропали кілька сотень тисяч євро та чи вдалося чернігівській СДЮШОР “Юність” домогтися справедливості.

Що таке солідарний платіж та в чому суть конфлікту?

Офіційно цей вид відрахувань був введений ФІФА для підтримки дитячого та юнацького футболу на національних рівнях і може розглядатися як премія для тренерів, що готують талановиту молодь.

Система солідарних виплат працює наступним чином: коли гравець переходить з одного клубу в інший, за нього виплачується певна трансферна сума. 5% від цієї суми розподіляються між спортивними школами та командами, де футболіст навчався та грав з 12 до 23 років. Сума виплат розраховується виходячи з віку гравця в конкретний період і часу, проведеного в клубі або ДЮСШ.

В останніх числах серпня 2017 р. Андрій Ярмоленко оформив “відносини” з дортмундською “Боруссією”. Сума трансферу склала майже 25 млн євро. Згідно з правилами ФІФА, клуб, що купує гравця, зобов’язаний перерахувати солідарний платіж, відповідно до футбольного паспорта спортсмена, протягом 30 днів.

 У Ярмоленко таких клубів 6. Це “Юність” і “Десна” з Чернігова, київський “Локомотив”, ФК “Отрадний”, “Динамо-2” і “дубль” “Динамо” (Київ). І оскільки останні 2 команди в цьому списку можна не враховувати, бо обидві входять до структури “Динамо” (Київ), залишається 4, із загальною сумою виплати — 375 тис. євро. Частка “Юності” тут була найбільша та становила — 285 тис. євро.

Вся ця ситуація з самого початку не передбачала конфлікту, оскільки порядок солідарних виплат зрозумілий і ніяких питань при їх оформленні, як правило, не виникає.

Однак у визначений термін гроші від пунктуальних німців на рахунок “Юності” не надійшли, а коли надійшли, виявилося, що сума не вся і перерахунок зроблений не через фінансові структури дортмундської Боруссії. 

Так, у січні 2018 року чернігівська СДЮШОР отримала близько 70 тис. євро (2. 34 млн грн) … від невідомої ТОВ “Юність”, що в своєю чергою, отримала 150 тис. євро … через офшорну компанію на Кіпрі.

Чому “Боруссія” не сплатила?

Після отримання загадкового платежу директор спортивної школи “Юність” Геннадій Прокопович, резонно запідозривши недобре, написав заяву до слідчого управління ГУ Нацполіціі в Чернігівській області. Після чого суд наклав арешт на кошти, “для об’єктивного розслідування цього випадку”.

Що ж стосується самої “Боруссії”, то, як з’ясувалося пізніше, німці й не мали наміру платити, оскільки домовилися з керівництвом київського “Динамо”, що український клуб самостійно проведе розрахунок, оскільки краще знає “український клубний ландшафт” і підтримує ділові відносини з одержувачами солідарного платежу.

Всі наслідки цієї сумнівної домовленості німецький клуб усвідомив 17 жовтня 2019 року, коли отримав від ФІФА офіційне повідомлення, згідно з яким повинен був перерахувати СДЮСШОР “Юність” 301 “з копійками” тисячу євро або обґрунтувати свою відмову. У повідомленні було вказано крайній термін розв’язання питання — 16 листопада 2019 р.

Після цього вибухнув неабиякий скандал. Виходило, що київське “Динамо”, в особі братів Суркісів, не виконало свої зобов’язання, а тепер всі шишки сипалися на ні в чому не винну “Боруссію”.

Зокрема, про це 7 листопада написало авторитетне німецьке видання “KICKER” у великій статті “Справа Ярмоленко”, де головний юрист “Боруссії” Роберт Стенд зажадав від “Києва” негайних пояснень і пригрозив подати судовий позов.

Звідки взялася ТОВ “Юність”?

Скажемо відразу, що остаточну крапку в цій справі ще не поставлена, слідство триває. Однак вже сьогодні ясно, що керівництво київського “Динамо”, а конкретно — віце-президент клубу Віталій Сівков, та представник кіпрської офшорної компанії Андреас Софоклеус, виявилися учасниками фінансової афери. Шахрайська оборудка була оформлена через підписання договору з підставним ГО “Чернігівський обласний футбольний клуб “Юність “, представником якого виступив Олександр Салій.

Згідно з цією угодою, сторони встановили, що розмір платежу солідарності ГО “Юність” становить … 150 тис. євро й ця сума є

ся повною та остаточною. Таким чином, фінансові структури київського “Динамо” не тільки уклали фіктивний договір з “клоном” ДЮСШ “Юність”, а й “зрізали” суму солідарної виплати у 2 рази, зробивши її фіксованою.

Ще не хепі енд?

 У липні 2020 року, після довгих тяжб і розглядів дортмундська “Боруссія” перевела СДЮСШОР “Юність” частину солідарної виплати в сумі 136, 5 тис. євро. Однак юристи продовжують судитися за ще 150 “недоотриманих” тисяч, які в січні 2018 року керівництво спортивної школи відмовилося визнати як повноцінний платіж.

До речі, як правильно проводити солідарні виплати продемонстрував “новий” клуб Ярмоленко, англійський “Вест Хем”. Британці не стали вступати в сумнівні угоди, розбили суму у 229 тис. євро на кілька траншів, які взяли на себе зобов’язання виплатити з 2018 по 2021 рік. Директор “Юності” Прокопович говорить, що проблем з англійцями немає, гроші надходять вчасно.

Як “Chernigiv Monumentalism” рятує “радянські” мозаїки, які держава не вважає мистецтвом

0

Кілька років тому група небайдужих молодих людей з Чернігова об’єдналася в спільноту “Chernigiv Monumentalism”, метою якого стали пошук і порятунок монументальних полотен радянських художників. Як правило, це мозаїчні панно, розписи, що розташовуються на фасадах житлових і громадських будівель або всередині них. Розповідаємо, як зародився рух і чому, крім ентузіастів, ніхто не цікавиться цією проблемою, пише ichernihivets.com.

Звідки з’явився “Chernigiv Monumentalism”?

Ідейний натхненник народження спільноти “Chernigiv Monumentalism” — чернігівська художниця Олена Загребіна, а приводом для створення руху у 2019 році став демонтаж мозаїчного панно “Материнство” зі стін чернігівського пологового будинку. Мозаїка заслуженого художника України Євгена Павлова, площею 14 на 5.5 м, прикрашала будівлю з 1989 року. У 2019 р. Управління капітального ремонту Чернігова почало утеплювати стіни пологового будинку, у зв’язку з чим панно демонтували.

На думку Загребіної, найкращим варіантом у такій ситуації було повернення мозаїки на місце після закінчення ремонту, але головний архітектор і Управління культури заявили — панно художньої цінності не має, а охочих придбати його теж не знайшлося. Виникло питання, що робити з мозаїкою?

Олена звернулася за допомогою до директора Чернігівського обласного музею ім. Григорія Галагана Юрія Ткача і той погодився розмістити 7-тонний твір мистецтва в сховищі. За словами Ткача, після цього багато людей подякували йому за те, що він зберіг “Материнство”, яке стало символом епохи для цілого покоління чернігівців.

До відома, зараз фасад пологового будинку прикрашає мурал чернігівського художника Дмитра Адеріхо.

Що волонтерам ще вдалося врятувати?

Сьогодні “Chernigiv Monumentalism” — це 10 постійних учасників, які працюють на волонтерських засадах. Після порятунку мозаїки Павлова команда Загребіної “переправила” в музей ще кілька творів радянських монументалістів, серед яких панно Галини Севрук “Стародавній Чернігів”, декоративні решітки Андрія Карнабеда “Спорт”.

фото

 На початку 2021 року члени спільноти виявили … у швейному цеху колишньої жіночої колонії унікальний розпис Євгенія Кріпа “Сім’я” та мозаїку зі смальти Віктора Магдаченка. Їх також прийняв під своє крило Чернігівський художній музей.

Справи сьогоднішні та майбутні

У листопаді 2020 року однодумці чернігівських “монументалістів” з метою популяризації ідей “Загребної та Ко” провели в Києві виставку “Ескізи монументального”, де вперше представили проекти відомих мозаїк XX ст.

А навесні 2021 р. спільнота “Chernigiv Monumentalism” планує провести всеукраїнський симпозіум, присвячений радянському монументальному мистецтву. За словами учасників спільноти, їх приклад виявився заразливим і сьогодні подібні організації вже зареєстровані в Києві, Маріуполі, Дніпрі та інших містах країни.

Підсумок: На сьогодні жодний з фундаментальних творів радянського періоду в Україні не захищений законодавством і не вважається об’єктом культурної спадщини. Відповідно, відсутня система збереження пам’яток і ніхто на цей момент не займається її розробкою.

До відома, зараз “під опікою” “Chernigiv Monumentalism” знаходиться вже 35 об’єктів монументального мистецтва.

Як волонтери рятують памятники старовини та хто автор проекту “Деревяне мереживо Чернігова”

0

У 2021 році волонтери проекту “Дерев’яне мереживо Чернігова” відновили в місті черговий пам’ятник архітектури — старий будинок з дерев’яним декором, що розташований на вулиці Станіславського 11.

Зараз в ньому живе кілька сімей і учасникам проекту вдалося створити диво — вони вмовили жителів відремонтувати будинок за єдиною системою та пофарбувати одним кольором. Про те, що непроста робота закінчена, повідомив в Фейсбук засновник руху Станіслав Іващенко.

Розповідаємо, хто такий Іващенко, коли з’явився цей проект і що вже встигли зробити його учасники.

Не цінуємо те, що є, а втративши плачемо

Станіслав Іващенко за фахом дизайнер-фрілансер, а по суті, представник нового покоління українців — освічених, ініціативних молодих людей зі своєю громадянською позицією. Він навчався і працював у США, Німеччині, Туреччині, в цілому об’їздив до півсотні країн. І всюди, де б він не бував, Станіслава приємно дивувало шанобливе ставлення до пам’яток старовини та закони, що їх охороняють. 

На цьому тлі Україна та Чернігів зокрема виглядали, м’яко кажучи, не найкращим чином. Виникали закономірні питання: чому у нас так і що робити, щоб ситуація змінилася на краще?

Що ж стосується самих пам’яток дерев’яного зодчества, то чернігівськими будинками з різьбленням навколо вікон і під дахами Іващенко захоплювався ще в юності. У 16 років він їх часто фотографував, і з часом почав помічати, що таких будинків стає все менше.

Обивателі, які не розуміли їх історичної цінності, обшивали пам’ятки архітектури сайдингом, обкладали цеглою, викидали старовинні дерев’яні рами і декор в сміття.

І в якийсь момент Станіслава збагнув, — треба створити в мережі віртуальний проект. Так сформувався волонтерський рух “Дерев’яне мереживо Чернігова”, а потім і онлайн-музей з аналогічною назвою.

Свою ідею Іващенко просував через Фейсбук, де його підтримали, такі ж як він, небайдужі люди. Власне, завдяки їм і з’явився онлайн-музей на 5 мовах, в якому багато фактичної інформації про пам’ятки дерев’яного зодчества Чернігова з історичними довідками та реальними адресами.

Іващенко, який займався наповненням сайту, спочатку фотографував і обробляв знімки будинків у рідному місті, але незабаром вибрався за його межі.

На сьогодні в онлайн-музеї зібрано кілька сотень фотографій дерев’яних будинків  з Чернігова та ще з 9 міст в регіоні. Вся робота ведеться виключно добровольцями, що займаються цією справою у вільний час і своїм коштом.

Екскурсія на бігу? Чому б ні!

Не дивлячись на те що онлайн-музей “розворушив” проект, Іващенко розумів що на цьому зупинятися не варто, потрібно розширювати ідею та підключати фінансові потоки. Так, він прийшов до думки — створити маршрути для екскурсій і навіть вже провів кілька досить нетрадиційним способом — у формі спортивних забігів по вулицях з дерев’яними будинками. Більш того, він навіть заснував у фейсбуці спільноту “Біговий Чернігів”.

фото

За словами Іващенко, крига скресла і йому все частіше телефонують з проханнями провести екскурсії в Чернігові. Станіслав впевнений, що в місті з такою історією є що показати, крім усім відомих пам’яток. Це стосується й пам’ятників дерев’яного зодчества, цінність яких, за його словами, потрібно спочатку усвідомити, а усвідомивши, навчитися заробляти на цьому гроші. Такий бізнес, вважає Станіслав, значно розширить можливості проекту, й нарешті зацікавить владу міста, яка поки що ігнорує цю тему.

Як лікар з Чернігівщини 250 років тому Москву від чуми врятував

0

Що таке карантин ми всі знаємо не з чуток — пішов другий рік, як світ бореться з COVID-19. Рівно 200 років тому, у 1771 р.  Москві теж була на карантині, причиною якого стала ще більш страшна хвороба — чума. І впоратися з нею вдалося, багато в чому, завдяки розумним радам уродженця Чернігівщини, лікаря Опанаса Шафонського, якому довелося боротися не тільки з хворобою, але і з неосвіченістю місцевих жителів і лікарів. Втім, про все по черзі, пише ichernihivets.com.

 

Польський шляхтич з Чернігівщини

Опанас Шафонський народився у 1740 р. у Сосниці, що тоді належала до Київської губернії, в заможній родині — його батько був дворянином і сотником Чернігівського полку.

До відома, Шафонські — старовинний дворянський рід з Польщі, що походить від шляхтича Андрія Шатило, який переселився зі своєї історичної батьківщини до Сосниці. З середини XVIII ст. у родових книгах Шатиловські вказані під прізвищем Шафонських.

Коли Опанасу виповнилося 16 років, його відправили вчитися до Німеччини у місто Галле, де він отримав диплом доктора права. Пізніше, в тій же Німеччині, Шафонський вивчився на доктора філософії та медицини, захистив дисертацію в Страсбурзі. А повернувшись до Росії, у Санкт-Петербург, здав іспит у медичній колегії та отримав право практикувати.

У 1769 р. Опанас Шафонський перебував на посаді польового доктора в армії, а потім був переведений в московський Генеральний госпіталь, де його й застала чума.

Молитва від усього зцілить

У 1770 р. волею долі госпіталь, в якому служив Шафонський, виявився епіцентром епідемії та одним з головних джерел зарази. А ще одним, як з’ясувалося пізніше, був столичний Суконний двір, куди поставляли тканину з Азії, вже заражену чумною паличкою.

Втім, про “паличку”, як і про те, що хворобу переносять блохи, тоді нічого не знали. Збудника чуми ідентифікують тільки через сто з гаком років француз Александр Жан Еміль Йерсен і японець Кітасато Сібасабуро.

Сама ж Москва в епоху Просвітництва, у 1771 р., була досить моторошним місцем, де панувала повна антисанітарія, а народ не довіряв лікарям-шарлатанів. Тому мор в місті був суцільний, і якщо людина заражалася, шансів вижити у неї практично не було.

До того ж самим же ефективним засобом від усіх напастей, у жителів столиці вважалася молитва й горе було тому, хто посмів би засумніватися в цьому.

Історичний факт — архієпископ Московський Амвросій був пошматований натовпом, коли спробував заборонити богослужіння на Варварської площі, де москвичі ревно молилася біля ікони Боголюбської Божої Матері.

І якщо так там ставилися до вищих ієрархів церкви, то можна уявити, як виглядали в очах народу вчені. І тим вагоміше внесок, зроблений Опанасом Шафонським, в перемогу над страшною хворобою.

Чума — хвороба “прилипчива”

У своїй книзі “Описание моровой язвы, бывшей в столичном городе Москве с 1770 по 1772 год”  вчений визначив чуму, як “хворобу прилипчиву або заразну” та вказав причини інфікування.

На думку Шафонського, чума передавалася не по повітрю, як було заведено тоді вважати, а при безпосередньому контакті здорової людини з хворою. У своїй книзі лікар описав це так: “що коли здоровий доторкнеться до хворого або до його речей, то від дотику такого в здоровому виявиться та ж хвороба”.

Ця наукова праця вийшла через 3 роки після закінчення епідемії, була переведена на кілька іноземних мов і мала великий успіх. А особлива цінність цього трактату полягала в його додатку, що містив практичні поради по боротьбі з чумою.

Так, в ньому було сказано, що медикаменти необхідно запасати завчасно та “надсилати вимоги по ним з кур’єрами в Медичну Контору”, що для ізоляції інфікованих до хворих потрібно “приставляти караул і строго вимагати з командирів, якщо хворий куди-небудь відлучиться”, а також що місця, “де небезпечна хвороба з’явилася”, необхідно ізолювати, щоб “ні людина, ні скотина” туди не потрапили.

Окреме місце в книзі Шафонського займає список карантинних заходів і способів ізоляції, заражених чумою, контактів з якими лікар радив уникати будь-якими способами, а для дезінфекції рекомендував: “обмивати своє тіло холодною водою з оцтом, а приміщення обкурювати ялівцем”.

Як у Москві перемогли моровицю

Потрібно сказати, що Шафонський одним з перших, ще в наприкінці 1770 р. визначив, що в місті починається епідемія й якби не бездіяльність влади та не загальне невігластво населення, чуму вдалося б локалізувати досить швидко. Однак в реальності на це пішло 2 роки. Справа навіть дійшла до бунту, після чого Катерина надіслала до столиці Григорія Орлова, якому наказувалося “знищити морову пошесть і заспокоїти місто”.

Потрібно віддати належне графу, він швидко зорієнтувався в ситуації та став діяти. За його розпорядженням було створено медичний консиліум, куди увійшов і Опанас Шафонський. У Москві, багато в чому завдяки порадам медика, відкрилися нові карантинні вдома, а за межами міста — спеціальні лікарні, посилився контроль на вулицях.

За наполяганням Шафонського також стали відокремлювати хворих від тих, які видужували, що суттєво знизило відсоток повторних захворювань.

Крім того, консиліум розпорядився про знищення всього зараженого майна, яке звозили в спеціальні місця й там знищували.

Усвідомивши масштаби можливої ​​катастрофи, імператриця розпорядилася лікування та утримання хворих здійснювати “від скарбниці” тобто за державний кошт. У 1772 р. хвороба пішла на спад і незабаром остаточно припинилася.

Як склалася подальша доля Опанаса Шафонського?

Після перемоги над “моровою язвою2 Шафонський ще кілька років працював у Генеральному госпіталі, потім 1776 році був призначений штадт-фізиком, а пізніше керуючим столичною медичною конторою. У 1781 р. Опанас Філімонович залишає Москву та повертається на батьківщину. З 1782 року він працював у Кримінальної палаті Чернігівського намісництва, де дослужився до звання дійсного таємного радника.

Останні роки життя вчений присвятив топографічному опису Чернігівщини. Ця книга вийшла вже після його смерті, у 1851 р., під назвою “Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малой России”.

Найуспішніші сезони в історії “Десни”: всі вершини, підкорені командою за 60 років

0

10 лютого 1960 р. у “Деснянській правді” з’явилася замітка за підписом керівника обласної ради союзу спортивних товариств і організацій В. Тотура. В  ній було сказано, що чернігівська футбольна команда “Авангард” у поточному році візьме участь у першості країни в класі “Б”, а очолить колектив колишній гравець київського “Динамо” Олександр Щанов, пише ichernihivets.com.

У 1961 р. “Авангард” перейменували в “Десну”, і під цим ім’ям ми її знаємо вже 60 років. Розповідаємо про найуспішніші сезони чернігівської “Десни” та чого досяг клуб за цей час.

Спасибі рідній партії 

Своєю появою на світ “Авангард”, в першу чергу, безумовно, зобов’язаний Миколі Федоровича Вороніну — тодішньому секретарю місцевого обкому та великому шанувальнику футболу. 

“Хрещений батько” майбутньої “Десни” приїхав в “нефутбольний” Чернігів з “футбольного” Харкова й відсутність улюбленого виду спорту в місті його абсолютно не влаштовувала. На жаль, але в кінці 50-х Чернігів дійсно був одним з небагатьох обласних центрів, де не було своєї команди.

Воронін вирішив не відкладати справу на безвік і оперативно організував чернігівським чиновникам від спорту прийом у голови Федерації футболу України Кузнєцова. На цій зустрічі й було погоджено створити в місті футбольний клуб, який буде представляти Чернігівщину в республіці.

Довірити тренувальний процес, за рекомендацією Кузнєцова, вирішили двом колишнім київським динамівцям Олександру Щанову та Анатолію Жигану, а кістяк команди склали футболісти з Києва та Коростеня (Житомирська обл.), що виграли перед цим Кубок УРСР.

До відома, перші тренування “Авангарду” проходили в спортзалі товариства “Спартак” на Валу.

Перша чарка колом

Взимку 1960 року “Авангарду” для адаптації запропонували взяти участь у чемпіонаті області, який команда виграла без особливих проблем. А вже 17 квітня відбувся перший офіційний матч в класі “Б”, в якому команда з Чернігова в Кіровограді зустрічалася з місцевою “Зорею”.

Дебютна гра сповна підтвердила мудрість — перша чарка колом, “Авангард” програв “Зорі” з рахунком 3-0. У наступній гостьовій зустрічі команда з Чернігова зуміла здобути своє перше очко, зігравши 0-0 з київським “Арсеналом”, а потім була домашня гра з “залізничниками” з Вінниці,  яка закінчилася для “Авангарду” повним фіаско — 6-0.

Після скандальної поразки керівництво міста зажадало негайного звільнення Щанова і в.о головного тренера став Анатолій Жиган. Втім, це рішення ситуацію не покращило, команда явно не дотягувала до рівня класу “Б” і закінчила свій перший чемпіонат на передостанньому місці.

У лютому 1961 року на зборах “футбольної громадськості” було вирішено — перейменувати “Авангард” у “Десну”. Команду очолив новий тренер, колишній захисник київського “Динамо”, Йосип Ліфшиць.

 

Перший значний успіх

У середині 60-х в СРСР налічувалося близько 200 команд класу “Б” і, як правило, про їх існування знали лише найвідданіші вболівальники. Дивно, але “Десна” з провінційного Чернігова, що не хапала зірок з небес, була у любителів футболу на прикметі. Не в останню чергу, завдяки Віктору Баннікова, знаменитому “літаючому” воротарю, що виступав на початку своєї кар’єри за чернігівський клуб. Однак 1965 р. “Десна” прогриміла на весь Союз, вже як команда, досягнувши серйозного успіху в Кубку СРСР.

Фахівці рахували “Десну” середини 60-х “некубковою” командою, що й підтверджували її  невдалі виступи в цьому форматі у попередні роки.

Проте сезон 1965/66 року, який команда почала з новим тренером Валентином Тугариним, показав, що кубковий потенціал “Десни” явно недооцінений. І це підтвердили вже перші поєдинки чернігівчан.

У середині 60-х Кубок СРСР розігрувався за складною схемою, де команди класу “Б”, перед тим, як потрапити в 1/32 фіналу основного змагання, проходили зональний відбір. У підсумку “Десна” зуміла пробитися через це густе “сито” обігравши всіх суперників. До слова, перша гра особливих надій на великий успіх не давала — “Десна” “зі скрипом” (1: 1, 2: 1) здолала “Гірник” з Кривого Рогу. Потім була складна зустріч з “Авангардом” з Жовтих Вод, що закінчилася 4-3 на користь чернігівців, а у “фіналі” “Десна” на своєму полі приймала київський СКА.

Той поєдинок тривав 2 дні. У першій грі переможця не визначили — 0-0, а другий “раунд” закінчився з рахунком 2-1 на користь “Десни”, завдяки автоголу киян.

Таким чином, чернігівський клуб вийшов в 1/32 фіналу Кубка СРСР, де його вже чекала грізний суперник — одна з найсильніших команд класу “А” на той час, ярославський “Шинник”.

У складній, рівній грі “Десна” буквально “видряпала” перемогу у “Шинника”, забивши єдиний м’яч вже у компенсований арбітром час.

Наступний матч 1/16 фіналу команда з Чернігова проводила вдома, а її суперником став бакинський “Нафтовик”,  команда з першої групи класу “А”.

Азербайджанський футбол був тоді на підйомі, що й підтвердив наступний сезон, в якому “Нафтовик” завоював бронзові нагороди чемпіонату СРСР, залишивши без медалей московський “Спартак”. Тому не дивно, що гра 1/16 фіналу Кубка СРСР на стадіоні ім. Ю. Гагаріна проходила за тотальної переваги гостей, в нападі яких грав Анатолій Банішевський, майбутня зірка радянського футболу.

“Десна” оборонялася як могла, а в кінці першого тайму провела одну з небагатьох контратак, що завершилася результативним ударом Станіслава Каткова. І як потім азербайджанські футболісти не намагалися змінити ситуацію, рахунок 1-0 протримався до фінального свистка.

Цей матч до сих по праву вважається однією з найяскравіших сторінок в історії клубу, що зумів здолати досвідченого суперника з вищого дивізіону радянського футболу.

Після перемоги над бакинським “Нафтовиком” “Десна” дізналася ім’я свого наступного суперника в 1/8 фіналу. Ним виявився ще один клуб із Середньої Азії — “Кайрат” з Алмати. І треба сказати, що на цьому етапі з регламентом і суддівством стали відбуватися дивні речі. Так, правила проведення Кубка СРСР стверджували, що в разі зустрічі команд класу А та Б, гра проводиться на поле останньої. Однак це положення було з незрозумілих причин проігноровано й гра відбулася на полі казахської команди. До того ж матч супроводжувався грубими суддівськими помилками. “Десна” грала гідно, однак поступилася з рахунком 4-3.

 

У 1971 р. вольовим рішенням керівництва області чернігівська “Десна” була розформована й припинила своє існування. А повернув команду до життя у 1977 р. Юхим Григорович Школьніков, який виграв з місцевим аматорським футбольним колективом “Хімік” чемпіонат республіки та добився на його базі відродження “великого” футболу у Чернігові.

“Срібні” 80-ті

“Десна” зразка початку 80-х примітна тим, що вперше за її історію тут вирішили відмовитися від приїжджих фахівців і стали звертати увагу на своїх. Зокрема, тренером команди став Юхим Школьніков, начальником   Прокопович, другим тренером — Польовий, якого потім змінив Процько. Ці сприятливі зміни збіглися з появою цілої плеяди молодих чернігівських футбольних талантів: Олега Кузнєцова, Віктора Данилевського, Сапронова, Рудого, Лобанова та інших. Відповідно, гравців зі сторони стали запрошувати менше, роблячи акцент на найсильніших.

Тому серед “легіонерів” “Десни” початка 80-х також багато яскравих імен — це Кисельов, Іващенко, Теннак, Литвин, Іванченко та інші. Безумовно, величезна заслуга в підборі кваліфікованих кадрів в тій “Десні” належить Школьнікову, що володів дивовижним чуттям на потенційно сильних футболістів.

Під його керівництвом команда показувала стабільну гру протягом декількох років, а у 1982 р. завоювала срібні нагороди чемпіонату УРСР.

Доля “срібла” вирішувалася на стадіоні ім. Гагаріна, де чернігівці зустрічалися з житомирським “Спартаком”. “Десну” влаштовувала тільки перемога.

Матч видався нервовий. Рудий відкрив рахунок, вдаривши по воротах “Спартака” з близької відстані, але незабаром гості забили гол у відповідь. У Горшкова був шанс знову вивести “Десну” вперед, але він не забив пенальті. Проте саме він і поставив переможну крапку в цій грі. Підсумок: 2-1 і “Десна” стала срібним призером чемпіонату республіки.

До слова, це було останнім суттєвим досягненням клубу в радянський період. Після гучної перемоги почався затяжний спад і до 1988 р. “Десна” не потрапляла навіть у 20-ку кращих.

 

Нова країна — нова команда

Перший чемпіонат у незалежній Україні стартував у 1992 р. і підготовка до нього проходила в непростих умовах. Економічна криза, інфляція, зростання цін і відсутність допомоги з боку влади призвели до того, що “Десна” вперше за свою історію не провела жодного навчально-тренувального збору. А боротьба в першому національному чемпіонаті очікувалася неабияка.

Згідно з регламентом змагань, з середини березня по липень, 28 команд, розбитих на 2 групи, повинні були визначити 16 найсильніших, після чого до них приєднувалися 6 команд з вищої ліги, які посіли там останні місця. У результаті група з 24 спортивних колективів мала утворити Першу лігу українського національного чемпіонату.

Завдання у “Десни” було простіше нікуди — “прописатися” у Першій лізі, для чого їй потрібно було закінчити турнір на місці не нижчому за восьме.

Потрібно сказати, що чернігівський клуб впорався із завданням достроково та навіть виконав програму максимум — потрапив у 6-ку найсильніших, за тиждень до фінішу турніру.

На жаль, тоді “Десна” надовго в Першій лізі не затрималася .Взимку 1994 р. був зареєстрований професійний ФК “Десна”, а навесні того ж року клуб зайняв останнє місце й вилетів у нижчий дивізіон.

Йдучи тільки шлях подолаєш

У Першу лігу Десна повернеться через кілька років, потім покине її та знову повернеться. Всі ці роки в клубі будуть змінюватися власники, тренери, його будуть залишати провідні гравці та з’являтися нові “зірки”. По завершенні сезону 2009/10 рр., “Десну” через фінансові труднощі виключать з ПФЛ і клуб фактично доведеться створювати заново.

Відносна ж смуга стабільності в “Десні” настане тільки в сезоні 2012/13 рр., коли колектив очолить її “новий-старий” наставник Олександр Рябоконь.

Слід сказати, що з приходом в “Десну” Олександра Рябоконя в клубі нарешті припинився тренерський розгардіяш, що в підсумку позитивно позначилося й на грі футболістів.

Влітку 2014 р. чернігівський клуб вперше отримав можливість потрапити у вищу лігу вітчизняного футболу — УПЛ. “Десна” була готова виступати в елітному дивізіоні, проте офіційного запрошення так і не отримала. У зв’язку з відомими подіями в країні УПЛ була скорочена до 14 команд і чернігівцям тоді в ній місця не знайшлося.

Другу спробу потрапити в УПЛ “Десна” мала в сезоні 2016/17 рр., коли виграла “срібло” у Першій лізі. Здавалося, що на цей раз вже нічого не завадить команді з Чернігова потрапити в елітний дивізіон, але, на жаль. “Десна” не пройшла атестацію, проти її власника Олексія Чеботарьова було відкрито кримінальну справу. У підсумку він кинув команду і втік за кордон.

Однак не даремно кажуть: “Стукайте, й відкриється”. У жовтні 2017 р. новим президентом “Десни” став Володимир Левін, після чого було збільшено фінансування команди й у сезоні 2017/18 рр. “Десна” нарешті втілила мрію своїх уболівальників в життя — завоювала “бронзу” в Першій лізі та потрапила в УПЛ.

Наступний сезон 2019/20 рр., на загальну думку фахівців став найкращим за всю історію клубу. “Десна” на рівних вела боротьбу з найсильнішими командами країни за друге місце в Прем’єр лізі, в підсумку посіла четверте місце й вперше забезпечила собі право виступати в Єврокубках. Там суперником чернігівчан став сильний клуб з Німеччини “Вольфсбург”. І попри те що “Десна” поступилася більш досвідченому супернику з рахунком 2-0, гра команди залишила приємне враження.

Слід зауважити, що невипадковість своїх успіхів чернігівці підтвердили й в Кубку України, дійшовши до 1/4 фіналу. Та й наступний сезон, 2020/21 рр. продемонстрував очевидний прогрес в грі команди — “Десна” знову бореться за місця в “єврозоні” УПЛ, де на сьогодні займає 4 місце.

398 років Магдебурзькому праву в Чернігові: що дав цей привілей місту та як воно його втратило

0

27 березня 2021 року Чернігів відзначив 398 років з дня отримання Магдебурзького права, в честь чого над будівлею міської ради було піднято прапор Євросоюзу, пише ichernihivets.com/

Цей привілей був дарований місту польським королем Сигізмундом III у 1623 р. і означав перехід до самоврядування, настільки, наскільки це було можливо при феодалізмі.

Розповідаємо, звідки прийшло Магдебурзьке право у Чернігів і хто його скасував.

А в царстві нашому вільних людей немає …

Основна умова прогресу суспільства — продуктивна праця і вона немислима без надання людям мінімуму невідчужуваних прав і вольностей. На захист цього принципу виступає весь історичний досвід людства.

Вже за часів Стародавньої Месопотамії можновладці засвоїли істину, що праця людини ефективна за умови, що вона працює хоча б частково на себе. Сьогодні очевидно, що досягнення такого компромісу між державою та суспільством в кінцевому підсумку й забезпечує рух вперед.

Якщо ж ставка робиться на протилежний варіант, по суті на рабство, підсумок, як правило, для держави сумний. Адже щоб не стверджували диктатори всіх видів, будь-яка авторитарна система економічно нежиттєздатна, оскільки не в змозі на історично значущому відрізку часу забезпечити прийнятний добробут для населення. Тому кожен “тоталітарний експеримент” неминуче закінчується соціальним вибухом, хаосом, після чого суспільству доводиться все починати з нуля.

Саме тому Магдебурзьке право у Європі стало компромісом, що дозволив містам, а пізніше й державам, вибрати єдино правильний напрямок розвитку.

Результат ми можемо спостерігати зараз. Що стосується України, то наша країна ще у XIV ст. зробила свій вибір на користь цивілізованості.

І якщо сьогодні у когось виникає питання, чи існувала Україна, як держава у XII-XVII ст., та де закінчувалася її територія, він може сміливо орієнтуватися на міста, що отримали Магдебурзьке право. 

Зокрема, на сході і півночі країни цивілізаційний розділ проходив по лінії Ніжин – Чернігів – Лубни – Пирятин – Полтава, за яким починалася Московія —Terra Incognita. Там діяла інша система цінностей, вельми точно сформульована одним з її правителів: “А в царстві нашому вільних людей немає, хіба що холопи, які втекли та яких поки що не спіймали .. “

Коли в Україні з’явилося Магдебурзьке право

Історична довідка: Магдебурзьке право — форма міського самоврядування, що склалася в Європі XIII в. в м. Магдебург. Згідно з цим зводом законів,  економічна та політична діяльність суспільства регулювалася власною системою юридичних норм. У підсумку це зробило середньовічні міста центрами виробництва й товарно-грошових відносин, а також обмежило абсолютну владу феодалів.

Процес переходу українських міст до більш прогресивної системи управління почався в кінці XIII – початку XIV ст. з подачі галицько-волинських князів, які стали надавати це право німецьким колоніям.

Першими населеними пунктами, де спочатку іноземці, а потім і все населення отримало королівські привілеї, стали Галич, Львів, Володимир-Волинський, Холм.

 

Далі-більше, посилена урбанізація українських земель у XIV-XV ст. сприяла стрімкому поширенню Магдебурзького права. Так, у XV в. до європейської системи самоврядування приєдналися Дрогобич, Кам’янець-Подільський, Київ, Кременець, Житомир, Чернівці, Рівне, Дубно, в XVI ст. — Ковель, Золочів, Острог, Берестечко, Прилуки, Корсунь, Пирятин, Чигирин, у XVII ст. — Канів, Фастів, Чернігів і Ніжин.

Магдебурзьке право на Лівобережній Україні

З історичної точки зору, впровадження міського самоврядування на Лівобережній Україні було частиною глобального процесу колонізації цієї території польсько-українською шляхтою. Освоєння “нових” земель йшло не завжди гладко, оскільки населення в основній масі не відчувало до шляхти симпатій. І на це були причини.

Тому, раніше вдало випробувана в Центральній Європі, процедура наділення міст привілеями зіткнулася на Лівобережжі з серйозними проблемами. Зокрема, на шляху Магдебурзького права встала православна церква, що тотально контролювала економіку краю та світогляд населення, і не збиралася поступатися цим право нікому.

Такий стан справ заважав “капіталізації” українських міст, що не влаштовувало ні Корону, ні шляхту. Тому польська влада прагнула будь-яким чином послабити православну церкву, у якої  масово відбирали храми та передавали у власність католицької церкви (у Чернігові – це Борисоглібский та Успенські собори, які відійшли до Домініканського ордену) А крім того, поляки не довіряли місцевій еліті й на всі відповідальні посади призначали єдиновірців.

Основні зміни в житті Чернігова після оголошення грамоти Сигізмунда III:

У 1623 р. в місті був заснований магістрат, а також незалежні шляхетські земські підкоморні суди. Саме воєводство було розділене на дві частини: Чернігівський і Новгород-Сіверський повіти. Чернігів отримав свій герб — двоголового орла на короні.

Хто відібрав право на самоврядування у міста?

Процес позбавлення українських міст самостійності був досить довгим. Його пік припав на час правління Катерини II, адміністративні реформи якої поклали край українській автономії та де факто скасували Магдебурзьке право. Правда, імператриця, не бажаючи в очах європейських правителів виглядати ретроградкою, в документі “Жалувана грамота містам” (1785 р.) зберегла деякі інститути місцевого самоврядування. Однак, вже наступний російський цар — Павло I скасував цей документ. Більш того, в його правління “репресії” стосовно Магдебурзького права торкнулися усіх його сфер, включаючи й символіку.

Проте ці норми ще кілька десятиліть використовувалися в офіційних і приватних ситуаціях в Україні, поки у 1831 р. “Магдебург” остаточно не був “добитий” наказом Миколи I. Останнє місто в Україні, Київ, остаточно втратило Магдебурзське право у 1835 р.

Секрети вибору якісних і надійних електроінструментів для дому

0

Під час ремонтних робіт, або протягом будівництва необхідні функціональні і надійні прилади. Одними з таких електроінструментів є термофени. Звертаючи увагу на основні моменти підбору, жителі Чернігова зможуть вибрати кращі інструменти, як для роботи, так і для домашнього використання.

Критерії вибору

Термофен бере участь у багатьох процесах, можна виділити велику кількість сфер, де його можна використовувати. Даний інструмент цікавий не тільки для будівництва та ремонту, а й використовується в якості хобі. Наприклад, деякі користувачі застосовують цей інструмент для декупажу, розвиваючи свої таланти в такому хобі.

При виборі виробів, важливо враховувати наступні характеристики.

  1. Критерій температури. Найчастіше показник коливається від 600 до 650 градусів (використовується для роботи, в домашніх умовах), деякі моделі можуть досягати і 800 градусів (застосовується в спеціалізованій сфері).
  2. Потужність термофена. Від даного показника залежить вартість інструменту.
  3. Ціна формується в залежності від ряду критеріїв, у тому числі, від потужності, габаритів, ваги інструменту.
  4. Для користувачів важливо звертати увагу на якість виробу. Побутові моделі характеризуються показником в 200-650 л / хв.
  5. Регулювання температури і об’єму повітря, що нагнітається. Це важливі параметри, особливо тоді, коли мова йде про будівельну сферу. Термофени для побутового використання характеризуються 2-3-ма фіксованими значеннями, а професійні моделі мають плавне регулювання.
  6. Щоб уникнути перегріву (або навпаки, недостатнього нагріву), потрібно стежити за температурою інструменту. Вибираючи техніку, звертайте увагу на присутність індикатора, який істотно спрощує цей процес.
  7. Орієнтуйтеся також на моделі з системою фіксації температури, а також з системою холодного повітря. Це значна перевага.
  8. Дизайн. Йдеться про форму рукоятки, її типі. Від цих критеріїв залежить комфорт використання приладу, його користь. Звертайте увагу також на вагу, довжину мережевого кабелю і його габаритні розміри. Для побутових приладів, наприклад, характерна компактність і максимальний комфорт в експлуатації.

1

Де придбати

Якщо ви зайнялися ремонтними роботами, або будівництвом, вам знадобитися повний комплект електроінструментів. Одним з них є шуруповерт metabo, який допоможе впоратися з простими, дрібними домашніми роботами, а також буде надійним помічником у професійній сфері. Адже такий прилад може витримати робочу зміну без шкоди для себе.

Жителі Чернігова можуть вибрати всі необхідні інструменти в онлайн-магазині https://metabo-center.com.ua/. Це офіційний дилер компанії Метабо Євразія, який спеціалізується на виробництві надійного інструменту, техніки. Компанія функціонує з 1924 року, за цей час сформувалася певна репутація. Для «Метабо» характерні:

  • присутність офіційної гарантії на всю продукцію;
  • система знижок і акцій для постійних клієнтів;
  • високий рівень якості.

Асортимент регулярно оновлюється, так що користувачі зможуть вибрати все необхідне.

1

Чернігів на межі локдауна: коли в місті введуть жорсткий карантин

0

23 березня в міській раді відбулася нарада на якій мер Чернігова Владислав Атрошенко повідомив, що найближчим часом в місті можуть ввести частковий локдаун. Обмежувальні заходи торкнуться часу роботи закладів громадського харчування та буде посилений контроль за кількістю пасажирів у громадському транспорті. Далі на ichernihivets.

За словами міського голови локдаун введуть, коли в місті буде зайнято 230 ліжок для тих, що заразилися COVID-19. Якщо ж кількість хворих буде далі рости й досягне — 250-260 осіб, тоді, заявив мер, будуть введені ще більш жорсткі заходи. Зокрема, старші класи в школах повністю перейдуть на дистанційне навчання.

До речі, на сьогодні в Чернігові зайнято 207 місць для хворих на коронавірус.

У світлі сказаного, Атрошенко закликав городян більш серйозно ставитися до заходів безпеки, що, на думку мера, допоможе уникнути локдауну, який, за його словами, буде болючим в плані зниження доходів для певних категорій населення.

До відома, за останню добу в регіоні виявлено 16 випадків зараження COVID-19 і всі вони у Чернігові. За цей час було також госпіталізовано 27 осіб, 11 хворих померли, 45 одужало.

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.