140 років тому, 3 квітня 1881 року в Росії публічно стратили 5 терористів-народовольців, серед яких був і уродженець Чернігівщини Микола Кибальчич — геніальний інженер-самоучка, що створив прототип ручної метальної гранати та літального апарату з реактивним двигуном. Сьогодні вже очевидно, що ідеї Кибальчича суттєво випередили час і, хто знає як би виглядало наше майбутнє, якби винахідника помилували або хоча б звернули увагу на його розрахунки. Однак все сталося як сталося, пише ichernihivets.com.
Поговоримо про цю суперечливу особистість, єдиного терориста в історії, якому встановлено пам’ятник.
Священник, інженер, лікар…терорист
Микола Кибальчич народився у 1853 р. в невеликому українському містечку Короп на Чернігівщині, в родині священника. Прийшов час і батьки віддали сина в духовну семінарію, яку він незабаром кинув і самостійно вступив до Новгород-Сіверської гімназії.
Тут хлопець захопився хімією та точними науками, що в підсумку привело його в Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення. У той час цей навчальний заклад був одним з найпрестижніших технічних вишів у Росії.
Здавалося б, мрія збулася, але вже на 3 курсі молода людина, що надихалася ідеями соціальної рівності, кидає навчання та вступає в Медико-хірургічну академію.
Лікарі народу були потрібніший, ніж інженери. Втім, і хірургом він не став. У 1875 р. Миколу Кибальчича заарештовують за зберігання нелегальної літератури. Близько трьох років він провів у в’язницях, в очікуванні вироку і міг там згинути, але був випущений за щасливим збігом обставин. Несправедливе ув’язнення зробило свою справу і Кибальчич з наївного ліберала перетворився на переконаного революціонера. Таким чином, його доля була визначена.
Справа його життя
У 1879 р. Микола, через знайомого, що належав до терористичної групи “Свобода або смерть”, пропонує свої послуги цієї організації і ті його приймають до своїх лав.
Ця група мала значні фінанси та дві конспіративні квартири, де Кибальчич з помічниками займався виготовленням динаміту.
Водночас революційна організація “Земля й Воля” розкололася на 2 частини, одна з яких, “Народна воля”, проголосила перехід до радикальних методів боротьби з царським режимом і поставила собі за мету повалення самодержавства шляхом вбивства царя Олександра II. 7 вересня, того ж року, виконавчий комітет організації виніс російському імператору смертний вирок і за ним почалося справжнє “полювання”.
Кибальчич органічно вписався до складу “Народної волі” та став одним з найбільш важливих членів цієї організації. Так, до початку осені 1879 р. під його безпосереднім керівництвом було виготовлено близько 100 кг динаміту, який згодом народовольці використовували при вчиненні терактів.
Всього революціонери зробили 6 замахів на життя Олександра II, 5 з яких частково або повністю закінчилися невдачею, гинули наближені царя, а на ньому не було ні подряпини.
Кибальчич проаналізував причини провалів і прийшов до висновку, що головна — це недосконалість вибухових пристроїв. Тому винахідник вирішив створити принципово нову “бомбу”, яка б працювала за принципом ручної гранати. Слід зауважити, що нічого подібного тоді не було на озброєнні ні в одній армії в світі.
Власне величезна забійна сила цієї бомби й зіграла фатальну роль під час чергового замаху на імператора.
1 березня 1881 р. Олександр II був смертельно поранений, коли йшов на традиційний огляд полків гвардії в Михайлівському манежі.
Сам творець нового виду зброї, пережив свою жертву ненадовго. Кибальчича заарештували через 17 днів після замаху, а 3 березня 1881 року він був страчений разом з іншими народовольцями.
Ідея, що випередила час
Через 37 років, у 1918 р. при розборі архівів царського охоронного відомства була виявлена особиста справа народовольця Миколи Івановича Кибальчича, в якій виявився проект дивовижної конструкції. Розрахунки, з двома малюнками й технічним обґрунтуванням ідеї, займали всього 5 сторінок.При найближчому розгляді, виявилося, що це начерки повітроплавного судна на реактивній тязі, яке, на думку фахівців, цілком могло вважатися прототипом космічного корабля.
На кресленні стояла дата 23 березня 1881 р. Тобто ідея Кибальчича з’явилася за 22 роки до публікації знаменитих “Досліджень світових просторів реактивними снарядами” Ціолковського та за 80 років до першого польоту людини в космос.
У поясненні до своїх записок Кибальчич писав, що на волі у нього не було часу займатися проектом повітроплавного судна, а в тюрмі у нього немає потрібних матеріалів, щоб випробувати конструкцію на практиці. Тому, висловив надію Кибальчич, я сподіваюся, що потрібні математичні розрахунки будуть зроблені експертами.
Далі сухою технічною мовою в документі була викладена ідея літального апарату, зображений сам прилад, його схематична конструкція, описано паливо та автоматичний спосіб його подачі, а також вказані варіанти руху апарату в просторі, при маневруванні й зависанні над поверхнею землі.
Окрему увагу автор приділив силі, яка буде приводити в рух і підіймати в повітря “космічний корабель”. На думку Кибальчича, це могли бути “вибухові речовини, що згорають поступово”, однією з яких він вважав пресований порох.
Фахівці, що згодом займалися дослідженням проекту Кибальчича, також відзначають, що, судячи з записів, він впритул наблизився до ідеї багатоступеневого космічного корабля. Його апарат міг злітати, рухатися вертикально, горизонтально, зависати на місці та здійснювати посадку за допомогою реактивного двигуна.
Свій “Проект” Микола Іванович закінчив словами про те, що правильність його ідеї може підтвердити тільки експеримент, завдяки якому вдасться встановити співвідношення “розміру циліндра, товщини порохових свічок і ваги, що підіймають апарат”.
І тоді я спокійно зустріну смерть …
Показово, що в останніх рядках своїх записів Кибальчич попросив тюремне начальство — посприяти якнайшвидшому розгляду “Проекту” та повідомити йому результат і “тоді я спокійно зустріну смерть, знаючи, що моя ідея не пропала даром”.
Однак доля не була прихильною до Миколи Кибальчича навіть тут. 24 березня він віддав папери своєму адвокату, з проханням ознайомити з ним компетентних учених. Але ніякої експертизи не було. Про це говорить і резолюція начальника Департаменту державної поліції: “Долучити до справи 1 березня. Давати це на розгляд учених тепер навряд чи буде доречно і може викликати тільки непотрібні чутки. “
Після страти народовольців “Проект” Кибальчича був відправлений в секретний архів, де й пролежав до падіння монархії в Росії.
Кажуть, що через багато років тоненька книжка з кресленнями Миколи Івановича Кибальчича випадково попалася на очі одному скромному учню одеської гімназії та дуже його надихнула. Звали цю молоду людину — Сергій Корольов.