29 Березня 2024

Як жив Чернігів за часів Гетьманщини

Related

Як чернігівський кардіохірург Ігор Венгер працював на фронті

Після початку повномасштабної війни українські лікарі допомагають нашій країні...

Історія Чернігівської міської лікарні №1

Міські лікарні допомагають українським городянам боротися з захворюваннями різної...

Історія життя чернігівського дослідника Сергія Павленка

В цій статті ми розкажемо про українського журналіста, публіциста,...

Карнабіда Андрій – видатний чернігівський вчений

У цій статті ми розкажемо про видатного чернігівського архітектора,...

Дитячі літні табори Чернігівщини

Для дітей літо – це окреме маленьке життя. Сонячні...

Share

Військове повстання Богдана Хмельницького докорінним чином змінило життя Чернігова. Місто, повідомляя сайт ichernihivets, стало центром спочатку козацької сотні, а потім і полку. Все почалося в 1648 році, коли до стін міста підійшло велике козацьке військо. Міщани відразу перейшли на бік нової сили, а польський гарнізон і шляхта закрилися в замку. Та просто «пересидіти» не вдалося: через кілька тижнів облоги гарнізону довелося здатися.

Полковий устрій Гетьманщини

«Військо Запорізьке», Гетьманщина була поділена на полки. Полки – одночасно військові територіальні підрозділи і адміністративні округи. Чернігівський полк займав північ сучасної Чернігівської області. Тут одночасно проживали декілька тисяч чоловік – вони і формували полк.

В ті часи бути козаком було не тільки «модно», а й економічно вигідно. Козаки не тільки мали право на приватну власність, а й не платили податки в казну. В найкращі часи Гетьманщини «козачилися» всі підряд: міщани, селяни, шляхта.

Служба в козацькому війську не тільки давала великі привілеї, а й була небезпечною. Особливо ризикували чернігівські козаки: їх полк прикривав козацьку державу від територіальних домагань Литви. Війна в цьому прикордонному регіоні велася майже безперервно.

В липні 1651 року під Ріпками зійшлися війська литовського гетьмана Януша Радзивіла та першого чернігівського полковника Мартина Небаби. На жаль, литовці тоді взяли гору, а Мартина Небабу вбили. Поранений і оточений ворогами, хоробрий козак відбивався до останнього подиху! Януш Радзивіл був приголомшений такою відвагою, тому розпорядився поховати полковника з військовими почестями. Литовці захопили козацькі прапори. Частина прапорів збереглася до наших часів. Знаходяться штандарти в одному зі шведських музеїв. 

Натхненні перемогою, литовці вирушили брати Чернігів. Але наступник Небаби, полковник Подобайло добре підготувався, тому у загарбників нічого не вийшло. Кілька років полковник вів успішні військові дії, доки не загинув у 1654 році. Поховали мужнього лицаря в Іллінському монастирі.

В 17 столітті воїни Чернігівського полку брали участь у кримських та чигиринських походах проти татар і турків. Це були дуже виснажливі походи, що коштували численних втрат особового складу. Так, під час тільки одного Чигиринського походу загинуло 287 козаків. Слава про подвиги чернігівських козаків вийшла далеко за межі їх полку.

Особливо прославилися Яків Лизогуб та Василь Дунін Борковський. Після смерті останнього по Чернігову пішли чутки, що він перетворився на вампіра. Повірити в це, звичайно важко. Скоріше за все, такі чутки були інспіровані московитами, щоб спаплюжити честь уже мертвого полковника. Яків Лизогуб керував козаками, коли вони разом з московитами штурмували турецьку фортецю Азов. Як відомо з історії, в 1696 році цей штурм завершився удачею.

Багато чернігівських полковників ставали гетьманами. Так, до найвищої сходинки в ієрархії козацької держави дійшли Іван Самойлович, Дем’ян Многогрішний, Павло Полуботок. Гетьманом став і чернігівський писар Іван Скоропадський.

Павло Полуботок та його скарби

Одним з найвідоміших чернігівських полковників був Павло Полуботок. Він став очільником полку в 1705 році завдяки Івану Мазепі. На превеликий жаль, у трагічні для України 1708-1709 роки Полуботок підтримав московського самодура, бо вважав що той дотримається своїх обіцянок щодо забезпечення прав козаків.

У 1722 році, коли помер Скоропадський, Полуботок став наказним, тобто тимчасовим гетьманом. Цар заборонив обирати нового гетьмана, грубо порушивши тим умови козацької автономії.

Павло Полуботок намагався врегулювати це питання. Для цього він з декількома представниками генеральної старшини відправився до Петербургу. Там цар заарештував Полуботка та рік протримав за гратами.

Перебуваючи у в’язниці, Полуботок захворів. Імператор запропонував допомогу свого лікаря. Але український гетьман відмовився, сказавши, що для чого йому таке життя, коли він не може принести жодної користі Вітчизні. Зустрівшись з царем, Полуботок сказав: «Скоро Господь розсудить Петра і Павла». Наче у воду дивився… В грудні 1724 року Полуботок помер. Через деякий час після нього помер і цар.

Павло Полуботок відомий не тільки своєю діяльністю, а й незліченними скарбами. Як кажуть легенди, перед поїздкою до Санкт-Петербургу гетьман перевіз все золото до одного з англійських банків та склав заповіт, згідно з яким повернути гроші можна після того, як Україна стане вільною.

Будь-яка легенда завжди заснована на історичних реаліях. Полуботок був неймовірно багатою людиною. Про це засвідчили царські офіцери, що описували майно гетьмана. Відомо, що Полуботок мав 5 шабель, вкритих золотом і сріблом, 7 карет (дві вкриті позолотою), діамантові підвіски, золоті ланцюги, золоті та срібні ложки та виделки та ін. Царські жандарми знайшли у полковника мішки зі срібними монетами. Сукупна вартість цього багатства – 25 тисяч срібних рублів. Але достеменно невідомо, чи це були особисті гроші Полуботка, чи гроші усього полку.

Полуботок, як і інші полковники, отримував за свою роботу маєтки. Доходи з цих маєтків і були зарплатнею очільника Чернігова. Серед джерел доходу була і господарська діяльність, зокрема міжнародна торгівля.

Чи дійсно скарби Полуботка лежать в англійських банках? Цьому питанню ми присвятимо окрему статтю.

Міське життя Чернігова в часи Гетьманщини

А тепер перейдемо до не менш важливого питання – особливостей місцевого самоврядування Чернігова в часи Гетьманщини. Всі очільники держави, починаючи з Богдана Хмельницького, проводили послідовну політику підтримки українських міст. Магдебурзьке право, «привите» Чернігову польськими королями, добре узгоджувалося з основними принципами козацької держави. 

Вся держава стояла на «трьох китах»: особистій свободі, виборності посадових осіб та самоврядуванні населення. Засновник української держави, Хмельницький затвердив першого війта Чернігова козацької доби – Івана Скіндера.

Надалі всі гетьмани намагалися підтримувати Чернігів. Вони вирішували фінансові проблеми міста, коли самі чернігівці не могли самостійно впоратися з ними. Гетьмани затвердили права городян володіти млинами на річках Стрижень і Білоус, приміськими землями і сіножатями. 

В останній третині 17 століття українську державу спіткала велика трагедія – Руїна. Країна була поділена на Лівобережну та Правобережну. Ці дві частини вели постійні війни як між собою, так і з ворогами – поляками, татарами і, звичайно, з московитами.

Руїна лише зачепила Чернігів, не зруйнувавши його повністю, як інші міста. В 1662 році до міста підійшли орди татар. З невідомих причин вони не стали штурмувати місто, а лише пройшлися по околицях і спустошили Іллінський монастир.

Перепис населення 1666 року

В 1666 році прислані з Московії чиновники вирішили здійснити перепис населення Чернігова. Метою цього перепису не було точне з’ясування кількості «людського ресурсу». На людей московитам було «плювати з високої гори». І, як ми бачимо по сьогоденню, за 350 років нічого не змінилося.

Метою перепису 1666 року було з’ясування чисельності осіб, що могли сплачувати податки. За цим переписом, в Чернігові було зафіксовано 314 дворів міщан. В кожному дворі тоді мешкало 7-8 осіб. Неважко підрахувати загальну чисельність населення – до 2500 осіб. Це були міщани. Скільки було козаків, шляхти і духовенства, точно підрахувати неможливо, адже це були привілейовані верстви населення.

Бідних міщан майже не було: перепис зафіксував тільки 12 дворів «убогих» жителів. 

У «професійному розрізі» Чернігова більше всього було крамарів, шинкарів та дрібних торговців. Частина міщан займалися сільським господарством, інші поєднували різні заняття.

В 1721 році був проведений ще один перепис населення. В місті на той час був 631 двір. Серед всіх міщан було 178 бобилів, тобто бідних людей. За даними попереднього перепису, бідних дворів було тільки 12. «Руський мир» показав себе у всій красі! В місті проживало близько 4 тисяч осіб.

Місцеве самоврядування другої половини 17 – кінця 18 століття

Основою місцевого самоврядування як і раніше було Магдебурзьке право. Містом управляв центральний орган – магістрат, який складався з суду і ради. Магістрат знаходився в ратуші, де зберігався прапор і печатка міста. З одного боку прапора було намальовано герб, а з іншого – знаний біблійний сюжет Господнього Преображення. Вибір такої сцени був не випадковим – головним храмом Чернігова вважався Спасо-Преображенський собор.

Головою магістрату був війт, у нього були заступники – бурмистри. Кількість бурмистрів була невеликою, від 3 до 5. Бурмистрами могли бути тільки райці. Райці – це «депутати місцевої ради». Їх обирали з міщан на 3 роки. Були так звані «постійні» райці. Вони відповідали за різні напрямки роботи магістрату – санітарний стан, ціни в торгівлі, міську скарбницю, податки.

Членами міського суду були лавники. Не виключено, що функції лавників виконували райці та бурмистри. Війта та членів магістрату обирали серед знаних міщан середнього достатку, не молодше 25 і не старше 70 років. Кандидат на посаду повинен бути совісним, розсудливим, добропорядним, грамотним та бажано знайомим з правом.

Війта обирали на зборах «поспільства». На цю посаду претендували переважно бурмистри. На збори приходили всі авторитетні міщани: райці, бурмистри, представники цехів, найвідоміші купці (всього до 100 чоловік). В виборах городського голови не могло приймати участь духовенство та козацтво. Ці люди хоч і проживали в місті, але не належали до міщан.

Розвиток ремесла в Чернігові

Козацькі гетьмани постійно стимулювали розвиток ремесел. У другій половині 18 століття у місті було 8 цехів: гончарний, шаповальний, ткацький, ковальський, пекарський, різницький, шевський і кравецький. 

Кожен цех мав свої символи – прапор, «цешку» і «сукно». «Цешкою» називали предмет, що символізує конкретне ремесло. «Сукном» накривали померлих членів цеху. Цехові прапори мали різні кольори, на них були зображені святі, символи професій та ін. Яскравий приклад: пекарі мали прапор жовтого кольору, на якому були намальовані чотири паски, булка і калач. У цехів були власні приміщення – в них ремісники збиралися для вирішення робочих питань і просто для того щоб відпочити. 

На цьому основний розгляд історії Чернігова козацької доби закінчено. Наступну статтю присвятимо культурному розвитку міста в часи Гетьманщини.

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.